Для мого давнього доброго знайомого Володимира Денисенка день 24 лютого 2022-го став точкою відліку нового етапу життєвого шляху.
Він працював у КЗ «ОЗЗСО «Сузір’я» Оріхівської міської ради вчителем трудового навчання і викладав предмет «Захист Вітчизни». А коли почалося широкомасштабне вторгнення армії рф на територію нашої країни, без вагань і сумнівів пішов на фронт. Офіцер запасу не чекав повістки чи наказу, був переконаний: у складний для держави час його місце серед захисників України.
Нині він командир роти, воює на Запорізькому напрямку. Завдань у нього широке коло. Найголовніше — підтримувати особовий склад, озброєння і техніку у постійній бойовій готовності, подавати підлеглим приклад зразкового виконання військового обов'язку.
Оскільки у Володимира Васильовича є педагогічний досвід, проблем у спілкуванні з бійцями не буває. Хоча військовий колектив – це різні за віком та освітою люди, різні характери, тож капітану треба знати і ділові якості, і морально-психологічний стан кожного, щоб в бою ніхто не запанікував, не розгубився. Ротний знає кого підтримати чи похвалити, когось і міцним слівцем накрити, якщо дисципліну порушує або під час артобстрілів забуває про власну безпеку чи безпеку тих, хто поруч.
У Володимира Васильовича з почуттям гумору все гаразд, тож в хвилини перепочинку може й пожартувати.
Командир роти вміло володіє автоматом, кулеметом, гранатометом, і від підлеглих вимагає утримувати зброю в постійній бойовій готовності.
Денисенко не дуже багатослівний, коли мова заходить про бойові операції, складні ситуації. Мовляв, цивільним це не обов’язково знати, просто виконуємо важку роботу, пов’язану з ризиком для життя, де є біль, кров, жертви.
Коли поцікавилася, як облаштовують бійці побутові умови у місцях постійної дислокації та в польових умовах, він розповів:
- Якщо у населеному пункті деякий час знаходимося, умови кращі – можемо підключити до генератора пральну машину (до речі, одну з дому привіз, та вже розбило її снарядом), воду для душу підігріти, заодно і речі випрати. Складніше, коли окопуємося у лісосмузі. Але й там умудряємося і помитися, і форму випрати та на кущах все висушити.
Володимир з власного досвіду знає, що військові на передовій ризикують своїм здоров’ям і життям. Восени 2023-го він отримав поранення, перебував у госпіталі, а потім знову повернувся у стрій.
Ми зустрілися з ним у Запоріжжі, коли він прийшов до рідного колективу «Сузір’я». Як виявилося, заслужив коротку відпустку, та через кілька днів повертається у свій батальйон.
Такі зустрічі і розмови з колегами, учнями, друзями заспокоюють, позитивно впливають на душевну рівновагу.
У колективі поважають вчителя-воїна, який служить прикладом для учнів закладу своїм героїзмом, мужністю, патріотизмом, вчить по-справжньому любити Україну.
Прочитала в одній соцмереж відповідь на запитання, яке хвилює українців: «Чи довго ще нам воювати з ворогом?» - «Війну можна припинити тільки у два способи: перемогти чи здатися».
Такі, як Денисенко і його побратими, не здадуться! Вони стоятимуть до кінця, виборюючи шанс на майбутнє!
Тамара Курочкіна
Опубліковано 22 лютого 2024 року