Культурно-просвітницький захід з нагоди ювілейної дати зібрав в обласній універсальній науковій бібліотеці освітян, представників культури та громадськості, які під час повномасштабної війни знайшли прихисток у Запоріжжі.
На захід завітали і представники влади - заступник начальника Пологівської РВА Людмила Рябовол і заступник начальника Оріхівської МВА Олександр Біллерис.
Підготувала і провела його бібліотекар відділу краєзнавства ЗОУНБ Світлана Коваленко, яка очолювала Оріхівський краєзнавчий музей та багато років віддала розвитку музейної справи, історії міста та традиціям.
Говорили про історію, культурну спадщину, сьогодення міста, яке постійно потерпає від ворожих обстрілів і яке ворог перетворює на суцільні руїни.
Світлана Коваленко нагадала присутнім, що Постановою Верховної Ради України від 21.12.2023 № 3536-ІХ «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв» до відомих подій, відзначення яких визначено на державному рівні, було віднесено 250-у річницю від дня заснування міста Оріхів. Вона припадає на 19 лютого 2025 року.
Використовуючи відеопрезентацію, пані Світлана розповідала про визначні історичні події, пам’ятки, місця, а також відомих людей, які залишили помітний слід в літописі міста.
Дати заснування називають різні
До речі, в різних джерелах вказуються різні дати заснування міста. В «Історії міст і сіл УРСР» зазначається 1775 рік, саме цю дату взяла за основу Верховна Рада, приймаючи постанову про відзначення 250-річчя Оріхова. А от краєзнавець Віктор Фоменко писав, що датою заснування Оріхова є 1783 рік.
Автор ще однієї версії (вона, до слова, мало друкувалася у періодичних виданнях) - Василь Прохода, який проживав в Оріхові з 1910 по 1912.
У 1918 році в своїй книзі «Записки непокірливого» він написав: "У 1709 році після невдалої Полтавської битви, частина запорожців помандрувала вниз по Дніпру, а частина подалася поза Великим Лугом на лівобережжі річки Конки. Серед них був і мій прапрадід Прохода, який оселився на лівому березі Конки в Оріхові».
До речі, його версії, пов“язаної з запорозькими козаками, дотримується і місцевий краєзнавець, активіст Іван Панченко.
Єдиної думки, за словами Світлани Коваленко, також немає і щодо походження назви міста.
«У різних джерелах пишуть, що Оріхів буцім-то названий на честь земляних горіхів, які росли в Горіховій балці. Але, як показують дослідження, ніяких горіхів в Оріхові не було. Місто отримало назву від поселення Оріхівка, це село Миргородського повіту Полтавської губернії. Чому саме Оріхівка? Тому що ці землі в ті часи належали пану Оріхівському. На півдні України поселилися вихідці із Полтавської, Чернігівської губерній. І на згадку про свою батьківщину нове поселення вони і назвали Оріховом. На мою думку, це більш вірогідна версія походження назви нашого міста», - повідомила краєзнавиця.
Багато років Оріхів був селищем, а 19 лютого 1801 року отримав статус міста. Світлана Коваленко підкреслила, що Оріхів став першим містом на теренах сучасної Запорізької області. Тому постановою Кабінету Міністрів занесений до списку історичних населених місць України.
Першим міським головою Оріхова був Йохан Янсен, він виходець із родини менонітів. Ця родина переїхала із колонії Шенвізе і оселилася в Оріхові.
Як зазначила пані Світлана, місто швидко зростало і розвивалося завдяки своєму вигідному географічному положенню.
Району вже немає
Важливою історичною подією стало створення Оріхівського району - згідно постанови Всеросійського Центрального виконавчого комітету був створений 20 березня 1923 року. Спочатку район входив до складу Дніпропетровської області, а в 1939 році ввійшов до складу новоствореної Запорізької.
- 11 листопада 2016 року в результаті децентралізації була утворена Оріхівська міська територіальна громада, шляхом об'єднання міської ради і шести сільських рад.
Як адміністативно-територіальна одиниця Оріхівський район припинив своє існування згідно постанови Верховної Ради про ліквідацію районів, яку депутати прийняли у липні 2020 року. Частина громад Оріхівського району була включена до складу Пологівського, а частина - до складу Запорізького району.
У часи новітньої історії України Оріхів, до слова, прославився тим, що саме в цьому місті вперше у південно-східному регіоні 24 серпня 1991 року громадські активісти підняли жовто-блакитний прапор. Він має цікаву історію.
«Мешканці Оріхова купили тканину блакитного і жовтого кольору. Донька одного із активістів проживала на той час на Далекому сході в росії. Їй поштою надіслали цю тканину і макет, як повинен виглядати цей прапор з зображенням тризуба. Там цей прапор було пошито, і потім, знову ж таки, поштою надіслано до Оріхова», - розповіла пані Світлана.
У 2014 році на цьому історичному прапорі свої підписи залишили борці за незалежність у 90-х роках XX століття і воїни, які зараз відстоюють цілісність нашої держави.
Ворог нищить все
Заключна частина відеопрезентації була присвячена сьогоденню цього незламного міста. З перших днів повномасштабного вторгнення Оріхів опинився на лінії вогню. І з того часу і щодня, щоночі постійні обстріли з усіх видів зброї. З квітня 2023 року додалися ще й КАБи.
Маленьке містечко потерпає від цих обстрілів майже щогодини. Неможливо без сліз дивитися на зруйновані адміністративні будівлі, заклади культури, медицини, багатоквартирні будинки і приватний сектор.
Ворог знищує історію Оріхова, його пам’ятки і все, до чого може дістати. І частина учасників заходу, дійсно, плакала, дивлячись на картини зруйнованого рідного міста, де ще три роки тому вирувало мирне щасливе життя.
«Наше завдання - зберегти завоювання борців за незалежність і, звичайно, розбудовувати нашу державу», - резюмувала свою розповідь Світлана Коваленко.
Подяка і прапор Оріхова — берегині історії міста
Заступник голови Пологівської РВА Людмила Рябовол розповіла присутнім, з чим у неї асоціюється Оріхів:
”У мене особисто - з дорогою додому. Що таке Оріхів? Це рівні вулиці з квітами. Це найкраща оріхівська кава. Це оріхівський хліб, це оріхівські машини. І я вірю, і я впевнена, що все це повернеться. Такого, як було не буде, буде інше і буде краще. Я хочу вам всім побажати, в першу чергу, витримки. Хочу побажати, щоб ви, ваші рідні, близькі, сусіди, всі ваші знайомі були живі і здорові. Це дуже важливо”.
Людмила Рябовол поінформувала присутніх про ситуацію в Пологівському районі, про те, як зараз організована робота установ, які виїхали з окупації.
І заступник начальника Оріхівської МВА Олександр Біллерис привітав присутніх з ювілеєм рідного міста, підкреслюючи значення єдності та спільних зусиль у його захисті сьогодні.
«Статус «незламне місто» ми заробили кров'ю. Оріхів витримав навалу фашистів, зараз витримує навалу рашистів. Я вірю в те, що ми переможемо, що наш незламний Оріхів буде під українським прапором ще 250, а потім ще 250 і ще 250, і так можна безкінечно казати. Я в цьому впевнений, дуже за це дякую нашим Збройним Силам України», - сказав посадовець.
Олександр Біллерис також подякував комунальникам, які незважаючи на обстріли, наводять порядок після обстрілів і допомагають його мешканцям. Від імені начальника Оріхівської МВА Миколи Вініченка Олександр Біллерис вручив Світлані Коваленко подяку та прапор Оріхова.
Для оріхів’ян усі ці три роки великої війни рятівниками, які завжди поруч, є бійці ДСНС і поліцейські.
У залі був представник ГУ ДСНС в Запорізькій області Сергій Черепаха, а пані Світлані передали відео, яке розповідає про величезну роботу рятувальників на території Оріхова, Гуляйполя і Степногірська, про те, як вони вмовляють людей виїжджати і проводять евакуацію, як допомагають тим, хто вирішив залишитися під обстрілами.
У залі знову витирали сльози.... А рятувальникам подякували щирими оплесками.
Треба змінити і герб
Почесний громадянин міста Оріхова Іван Панченко — краєзнавець і громадський активіст. Він відразу зазначив, що не згоден з тим, що Оріхову 250 років, на його думку, місту вже понад 300 років. Іван Васильович притримується версії Василя Проходи, що рік заснування міста — 1709 і перші сторінки його історії пов’язані з козаками.
А ще, на його думку, треба змінити герб міста, на якому зображений горіх.
“Анатолій Михайлович Загородній вималював герб, там був козак так на коні, прекрасний герб Оріхова, якраз він відповідав тому, де ми живемо, тут мегатонни пролито козацької крові для того, щоб ми тут жили», - зазначив Іван Панченко. Хоча, на мою думку, саме по горішку можна безпомилково визначити, якого міста цей герб.
Автор краєзнавчих нарисів “Оріхів” і “Серед таврійських степів зеленіє Оріхів” журналістка Тамара Курочкіна розповіла, що першу свою книжку надрукувала у видавництві “Промінь” тиражем 9000 екземплярів. Коштувала вона 15 копійок. Книжка була у кожній школі!
“Мені було приємно. Але написана вона, коли ми вчились по радянських підручниках з комуністичним настроєм. Багато було неточностей, перекручених фактів історичних. Тому в 2006 вийшла друга книжка. Але там теж, там теж є помилки, є неточності”, - поділилася Тамара Андріївна і додала, що у 2022 році в неї в комп'ютері була вже готова книжка, але вона не вийшла.
Журналістка розповіла, що хоче написати нову книжку — разом з мешканцями Оріхова, які розкажуть їй свої історії.
“Сузір'я” стало символом надії і віри
З цікавістю учасники заходу слухали і заступника директора КЗ “Опорний заклад загальної середньої освіти “Сузір’я” Інни Рябчук. “Сузір’я” входить в ТОП-100 найкращих освітніх закладів України.
“Сьогодні прозвучало дуже багато теплих слів про наше рідне місто Оріхів, одним із символів якого і є перша школа. Назва закладу змінювалася багато разів, але для всіх оріхівців ця школа завжди була першою, тобто школа номер один.
Створив її Володимир Іванович Галич. Саме створив! Володимир Іванович ніколи не боявся експериментувати. Він завжди йшов вперед. Коли в результаті кількох авіаударів будівля школи була зруйнована, ми всі в першу чергу подумали, що як добре, що Володимир Іванович цього не побачив.
Але якими б такими гарними не були спогади, треба рухатися вперед, треба жити далі. І головним є те, що ми вижили, вистояли і тримали далі.
“Сузір'я”, яке очолює Наталія Степанівна - це сім'я. Це злагоджений колектив, який складається не лише з учителів, а з учнів і з батьків. Бо ми всі свої проблеми вирішуємо спільно.
Так було коли ми жили в рідному Оріхові, і так є зараз, коли ми налагодили дистанційне навчання і на онлайн-уроки виходять діти, які розкидані по всьому світу. Ми тримаємося разом і те, що нас тримає - це наша школа, це наша сім'я”, - зазначила Інна Рябцун.
Заступник директора розповіла про те, чим учбовий заклад живе сьогодні, про його досягнення у ці важкі для усіх часи.
Це, зокрема, більш тісна співпраця з запорізькими вишами — ЗНУ, НУ “Запорізька політехніка” і ЗІЕІТом.
Учні традиційно продовжують писати науково-дослідницькі проекти в рамках роботи Малої академії наук України, здобувають призові місця на олімпіадах як обласного, так і всеукраїнського рівнів.
З найприємніших останнніх новин - “Сузір’я” отримало дві аудиторії у новій підземній школі, збудованій у центральній частині Запоріжжя. І тепер учні повернулися до офлайн навчання. А живе спілкування є найціннішим!
Інна Рябцун також розповіла, що у 2022 році факультет історії та міжнародних відносин Запорізького національного університету розпочав цифровізацію спогадів про повномасштабне вторгнення. Була пропозиція до вчителів “Сузір’я” і вони погодилися.
Співпраця з університетом підштовхнула колектив до розуміння того, що і вони самі повинні це робити. В учбовому закладі започаткували створення власного архіву.
У першій збірці висвітлено життя школи до і після початку втогнення рф. Тут спогади і учителів, і учнів. Про те, якою була школа, якою вона є зараз і погляди на майбутнє.
“Бо для багатьох “Сузір'я” стало символом надії і віри в те, що ми повернемося в Оріхів. “Сузір'я” тримає нас однією сім'єю і разом ми повернемося, відродимо наше місто”, - впевнена заступниця директора.
На закінчення цієї щемливої зустрічі оріхів’янка Галина Григор’єва прочитала вірш про хату, якої вже немає. До сліз...
