З таким заголовком до редакції надійшов матеріал від голови ГО «Товариство німців Оріхівської громади “Фріденталь”» Валерія Науфока щодо майбутнього Оріхівського НВК №2 імені В.А. Лазаряна.
У своїй статті автор розмірковує про роль навчального закладу в історії Оріхова, значення освітніх традицій для громади та необхідність збереження історичної й культурної спадщини міста в умовах війни та майбутнього відновлення.
Пропонуємо читачам ознайомитися з цією точкою зору.
Оріхів — це не просто прифронтове місто на мапі Запорізької області. Це громада з глибокою історією, у якій поєдналися українська земля, козацьке коріння, міське самоврядування, німецька менонітська традиція, освіта, праця і європейська культура розвитку.
Історичне обличчя Оріхова значною мірою формувалося за активної участі німецьких колоністів-менонітів. Вони принесли сюди культуру праці, ремесла, підприємництва, освіти й відповідального ставлення до спільного простору. Їхній вплив відчувався не лише в господарському житті, а й у плануванні садиб і вулиць, у появі адміністративних будівель та громадських споруд. Саме тому Оріхів розвивався не хаотично, а з виразною європейською логікою — через самоврядування, школу, архітектуру і повагу до впорядкованого міського середовища.
Особливе місце в цій історії займає родина Янценів. Йоган Генріх Янцен — представник німецької менонітської громади, підприємець, благодійник і перший міський голова Оріхова. За його участі громада отримувала не лише господарський розвиток, а й основу того міського устрою, який досі впізнається в історичному центрі.
Символічно, що будинок родини Янценів став не просто приватною садибою, а одним із важливих адміністративних осередків. У різні часи, зокрема й за радянської влади, у цій будівлі розміщувалися органи місцевого управління. Тобто навіть після зміни епох і політичних режимів Оріхів продовжував жити в архітектурному просторі, створеному традицією самоврядування, яку уособлювали Янцени.
Історична фотографія Оріхівської жіночої гімназії. Початок ХХ століття
У цьому ж історичному ряду стоїть навчальний заклад, відомий сьогодні як НВК №2 імені В.А. Лазаряна. Його історія пов’язана з жіночою освітою, жіночою гімназією та часом, коли майбутнє громади будувалося через школу, знання і виховання. Це не просто освітня установа. Це частина історичного коду Оріхова.
Саме тому питання щодо долі цієї школи не може бути лише технічним або адміністративним. Йдеться не про звичайну будівлю і не про рядок у документах. Йдеться про пам’ять, тяглість поколінь, повагу до тих, хто створював місто, і відповідальність перед тими, хто повернеться сюди після війни.
Ми розуміємо, що військова адміністрація працює в надзвичайно складних умовах. Прифронтовий статус, безпекові виклики, евакуація, руйнування, постійний тиск війни — усе це створює непростий контекст для будь-яких управлінських рішень. Але саме тому питання, які стосуються історичної школи, культурної спадщини й майбутнього громади, мають розглядатися особливо зважено, відкрито і з участю людей.
Керівництву Оріхівської міської військової адміністрації сьогодні важливо не залишати це питання лише в площині формального виконання розпоряджень. Доля історичної школи — це тема значно ширша. Вона стосується освітян, батьків, випускників, істориків, мешканців громади, нащадків родин, які творили Оріхів, а також майбутніх партнерів, здатних долучитися до післявоєнного відновлення.
Є відома європейська думка: війну виграють не лише генерали — її виграють учителі. Бо саме школа формує людину, громадянина, відповідальність, дисципліну, пам’ять і здатність тримати державу. У прифронтовому Оріхові вчитель — це не другорядна фігура. Це той, хто зберігає зв’язок між дітьми, родинами, містом і майбутнім.
Тому закриття або фактичне знищення історичної школи — це не просто зміна в освітній мережі. Це ризик втратити живу нитку, яка поєднує Оріхів минулий, воєнний і майбутній.
Російська війна вже завдала місту величезних руйнувань. Ворог нищить будинки, вулиці, пам’ятки, школи, людські долі. Саме тому українська влада на місцях має бути особливо обережною, щоб своїми рішеннями не послабити те, що ще тримає громаду духовно: довіру, освіту, пам’ять і відчуття спільної відповідальності.
НВК №2 імені В.А. Лазаряна — це не “зайва школа”. Це спадкоємець жіночої гімназії. Це частина європейського Оріхова, сформованого освітою, самоврядуванням, працею людей і спадщиною німецьких колоністів-менонітів. Це місце, через яке можна розповідати історію громади Україні, Німеччині та Європі.
Окремо варто наголосити: робота зі збереження спадщини Оріхова вже починає набувати практичного змісту. Громадська організація «Товариство німців Оріхівської громади “Фріденталь”», що постала з ініціативи людей, для яких німецька колоністська історія є не лише сторінкою минулого, а й частиною родинної та громадської пам’яті, уже сьогодні робить кроки до майбутнього відновлення історичного обличчя міста.
У центрі цієї роботи — архітектурна спадщина: пам’ятки, пов’язані з німецькими колоністами, родиною Янценів, жіночою гімназією та старою частиною Оріхова. І це важливо не лише для історії, а й для подальшого розвитку громади.
Після війни міста не просто чекатимуть, що хтось прийде й усе відбудує. Найбільше шансів матимуть ті, хто вже сьогодні може показати потенційним партнерам чітке бачення: що потрібно зберегти, яку пам’ять відновити, навколо якої ідеї об’єднати людей і чому це важливо не лише для місцевих мешканців, а й для ширшого європейського простору.
Для потенційних німецьких партнерів важливими є не лише масштаби руйнувань, а й ставлення громади до власної історії, освіти та культурної спадщини. Саме за такими ознаками часто оцінюється готовність території до довгострокової співпраці та підтримки.
Оріхів має унікальний шанс говорити з Німеччиною не лише мовою гуманітарної допомоги, а й мовою спільної історичної пам’яті. Для цього громада має показати, що поважає власну спадщину, чує ініціативи людей і здатна ухвалювати рішення відкрито — разом із мешканцями, а не замість них.
Сьогодні ГО «Товариство німців Оріхівської громади “Фріденталь”» уже розпочало практичну роботу зі збереження історичної спадщини Оріхова та формування партнерських зв’язків із представниками німецького середовища. Тому рішення, які стосуються історичних та освітніх об’єктів міста, матимуть значення не лише для місцевої громади, а й для тих, хто в майбутньому розглядатиме можливість участі у спільних культурних, освітніх та відновлювальних проєктах.
Післявоєнне відновлення Оріхова буде справою не однієї посади, не одного кабінету і не одного рішення. У ньому братимуть участь мешканці, освітяни, громадські організації, обрана влада, призначена військова адміністрація, українські та міжнародні партнери. Саме тому вже сьогодні важливо не розділяти людей, а збирати їх навколо спільної мети.
Оріхову потрібна не боротьба влади з громадою, а спільна справа. Потрібно не закривати сторінки історії, а відкривати їх для України і Європи. Ініціативи на кшталт діяльності ГО «Товариство німців Оріхівської громади “Фріденталь”» можуть стати містком між минулим і майбутнім, між містом і європейськими партнерами, між пам’яттю предків і реальним відновленням після війни.
Ті, хто сьогодні долучиться до цієї роботи, завтра будуть серед тих, хто формуватиме образ відродженого Оріхова.
Окремо хочу висловити щиру вдячність учителям цієї школи. Дякую за терпіння, працю і щоденне виховання не одного покоління оріхівців. Саме такі вчителі формували людей, які люблять своє місто, пам’ятають його історію і сьогодні, навіть перебуваючи далеко від рідних стін, залишаються частиною Оріхова.
Бо відродження почнеться не лише з ремонту стін. Воно почнеться з поваги до пам’яті, до школи, до громади і до тих людей, які вже сьогодні готові працювати заради майбутнього.
Місто тримається не лише стінами. Місто тримається пам’яттю, школою і громадою. І якщо Оріхів хоче повернутися до життя після війни, він має почати з поваги до власної історії.
Валерій Науфок,
голова ГО «Товариство німців Оріхівської громади “Фріденталь”»
