Запоріжці вчергове вимагали звільнити всіх українських військовополонених
Акція на підтримку військовополонених, усіх полонених та безвісти зниклих пройшла у Запоріжжі в центрі міста.
На площу Митців, заявлену місцем проведення чергової мирної маніфестації, прийшли родичі війсковополонених, їх друзі і побратими. Вони принесли з собою прапори, банери з назвами військових частин та портретами братів, синів, батьків, більшість з яких у полоні знаходиться понад 2 роки.
Учасники акції вимагають звільнити усіх військовополонених, але в першу чергу - військових Маріупольського гарнізону, які 86 днів стримували ворога, щоб він не посунув на Запоріжжя. І ми повинні бути вдячні мужнім захисникам, адже завдяки їх героїзму наше місто не опинилося в окупації ще в перші дні збройного вторгнення дикої орди зі Сходу.
До останнього часу росіяни практично не віддавали на обмін бійців "Азову". Натомість російські "суди" виносили їм вироки аж до пожиттєвого позбавлення волі. І лише після початку операції на Курщині і масового потрапляння в полон ЗСУ строковиків російських збройних сил процес повернення "азовців" зрушив з мертвої точки і навіть активізувався.
Так, вночі 19 жовтня на рідну землю повернулися 95 українських військовополонених і серед них - 34 бійці 12-ї бригади Азов, які вже зустрілись зі своїми родинами та побратимами.
"Ми дуже раді, що наші захисники повернулися з полону додому, - зазначає організаторка акцій на підтримку військовополонених, військова волонтерка Стелла Орел. - Ми вітаємо родини, які дочекалися своїх рідних! На жаль, не всі дочекалися, дуже багато наших захисників знаходяться у ворога в полоні! Вони знаходяться у нелюдських умовах, над ними проводять тортури, морять їх голодом.
Ворог їх повільно вбиває! Наш обовʼязок - боротися за їх свободу, за їх звільнення з полону. Наша боротьба за них триває!
Моє серце розбите байдужістю людей. Багато заплющили очі, закрили вуха - це не їхня війна, це не їхні родичі у полоні. Опустивши голову, вони просто проходять мимо, навіть не зупиняючись..."
За даними командира "Азова" Дениса Прокопенка, у ворожому полоні знаходяться ще близько 900 "азовців". І їх треба визволяти!
А от для бійця "Азову" запоріжця Геннадія Харченка жахіття російського полону скінчилися - під час останнього обміну його віддали Україні, незважаючи на вирок "суду" - 25 років позбавлення волі.
У 2014-15 роках Геннадій служив в 55 окремій артилерійській бригаді, він написав книгу “Щоденник артилериста”. У полон з “Азовсталі” вийшов 17 травня 2022 року. Знаходився у колонії в Оленівці, коли окупанти влаштували там вибух. У полоні зазнавав катувань, дуже схуд.
Історію Геннадія Харченка на псевдо "Терегеря" розповіла його давня подруга Оксана Гурська. Вони познайомилися студентами ще в 1990 році. Але їхні шляхи розійшлися аж до 2020 року.
Жінка присвятила Геннадію багато віршів, які увійшли в збірку "Люди зі сталі", що побачила світ 1 листопада 2023 року. Всі гроші, зібрані від продажу збірки поезії в Україні і Канаді, куди з початком повномасштабної війни Оксана евакуювалася до дорослої доньки, йдуть на реабілітацію військовополонених та на підтримку "Азову".
Оксана Гурська понад два роки боролася за визволення Геннадія Харченка з полону - вона зверталася у різні міжнародні організації, до обмудсмена Дмитра Лубінця, організовувала акції на підтримку військовополонених.
"Непересічна, розумна, шляхетна, патріотична, високоосвічена людина. Він закінчив історичний факультет Запорізького державного університету з двох спеціальностей: викладач історії й перекладач англійської мови. Згодом здобув другу освіту - економічну. Коло його інтересів надзвичайно широке: історія, література, іноземні мови, політика, археологія, бізнес, спорт. Геннадій професійно займався гандболом, навіть мав власну команду - Хорта, в першій лізі, - розповідала ЗМІ Оксана.
Повномасштабну війну Геннадій застав у Маріуполі. Оксані він зразу порадив виїжджати з Києва: "Це - війна". Писав, коли був зв'язок. Вона взяла шефство над його старенькою мамою. 17 травня Геннадій Харченко разом з побратимами вийшов у полон.
"В автобусах їх конвоювали осетини. Вони так боялись азовців, що намагалися не дивитися їм в очі і не торкатися. Вони вважали, що хлопцям допомагав шайтан, бо так відважно битися в таких страшних умовах і протистояти у декілька разів більшій армії ворога можна було лише за допомогою чар.
Гена їх вразив своєю зовнішністю. Він високого зросту, кремезний, сильний, бородатий і дуже харизматичний, ще й сидів в центрі автобуса, тому так багато фото з різних ракурсів. Осетини купили їм води, молока і хліба. Боялись, але поважали їхню мужність і відвагу. Про це мені розповіли хлопці, яких вже обміняли. І про поранення в стегно на "Азовсталі" від них дізналася".
А далі в житті Оксани почалися жахливі будні пошуків і боротьби за Геннадія.
"Я не знала, що далі робити. Потім хтось з друзів відправив список контактів, куди треба було подавати заяви, якщо людина потрапила у полон. Це був хоч якийсь алгоритм дії. Оскільки в травні минулого року ще не було окремого органу, який би займався полоненими чи зниклими безвісти, тому все було розпорошено.
Мені доводилося прокидатися о третій ночі, бо в Україні вже був ранок, і телефонувати годинами на гарячі лінії СБУ, Національного інформаційного бюро, Координаційного штабу, Міжнародного Комітету Червоного Хреста, поліції та патронатної служби Янголи Азову.
Найгірше було те, що я не родич, а мама дуже стара, щоб робити це все. Я узгоджувала з нею всі свої дії. А ще Гена, як виявилося, не залишив ні мамі, ні друзям ніяких інструкцій чи контактів на такий випадок.
У мами не було жодних копій документів, які б підтверджували їхню спорідненість. Мені і моїм друзям довелося провести колосальну роботу з пошуку особистих даних — копії паспорта, ідентифікаційного коду, дізнатися, ким і де він служив, бо знали просто, що в "Азові" і все.
До кінця липня 2022 Геннадій відправив три повідомлення і один раз зателефонував мамі - у день її народження, їй тоді виповнилося 75 років. А 9 липня йому виповнилося 50 років. На ювілей побратими подарували Гені шматочки хліба, які не доїли — найцінніше, що в них тоді було.
А ще я дізналась, що Гена викладав хлопцям англійську. Без зошитів, книжок, лише на слух, аби чимось зайняти розум, щоб час проходив скоріше і щоб не втратити здоровий глузд.
Перекладав тексти рок-балад українською, дуже любив слухати історії про подорожі та обговорювати старі футбольні матчі. Він страшенно схуд, коли я побачила відео і світлини у серпні 2022, його важко було впізнати. Просто жердина, як 14-літній підліток.
Від колишнього кремезного красеня не залишилося й сліду. Штани трималися на якомусь шнурку, светр був на три розміри більший. Очі та щоки провалилися, лоб округлився, руки видовжилися. Вся ця картина була в шпиталі, після вибуху в "бараку 200", де він був.
У цей барак їх перевели за списком напередодні, там були лише азовці. Хлопці десь глибоко в душі сподівались, що це на обмін, а вийшло, що на смерть...
Серед ночі прийшло повідомлення від когось з друзів: "Ти щось знаєш про це?" І посилання на рашистський сайт. Я прочитала і втратила свідомість від жаху, серце відчуло, що він був там. Коли прийшла до тями, кинулась шукати, ніхто нічого не знав, списків не було.
Це були найстрашніші 42 години у моєму житті! Волосся посивіло за одну ніч. Я зібрала з друзями величезний мітинг біля консульства раші. Ми кричали з усієї сили — Russia is a terrorist stait!"
З Оленівки Геннадія возили на допити до Таганрогу. Співробітників ФСБ цікавили його татуювання — руни, ворони, та Чорне сонце на лікті. Незадовго до війни він набив на руці татуювання, через яке його потім допитували і катували.
Щось почали про нацизм заливати, що Чорне сонце — це містичний символ, який придумала Блавацька. Але він гідно відповів їм, як історик. Потім причепилися до віри - чому не православний, якщо козацького роду.
Потім стали підначувати, чому ж азовці, раз такі відважні, здалися в полон, треба було загинути як воїни. А він каже: "А ми продовжуємо боротися". Поцікавилися: "А де ж ваша зброя?", на що Гена відповів: "Всередині нас!". Пишаюсь ним безмежно.
Потім була Горлівська колонія. Полонених азовців тримали в ямі - у підвалі тісної, сирої камери. Прогулянки дуже рідко, пайка урізана на третину порівняно з іншими. І щоденні катування, побої, приниження.
Одна зміна наглядачів — реальні садисти. Щовечора обирали жертву для розваг. Били всю ніч пляшкою з водою, дубинкою або застосовували електрошокер. Катували "тапіком", це індукційно-катушечний телефонний апарат. Там є ручка, і якщо її покрутити, то створюється електрична напруга. Два проводи з цього апарату накидують на різні частини тіла, людину пронизує болючим струмом.
А ще робили “дельфінчика” — це коли обличчя накривають ганчіркою і поливають водою, таке відчуття, наче тонеш.
За книжку, за Майдан, за АТО. Він брав на себе ці катування, щоб захистити молодших хлопців, а потім по кілька днів був не в собі, стогнав від болю, тіло було синім. Казав, що я вже пожив на світі, а ви молоді, вам ще сім’ї будувати, дітей ростити.
Хлопці казали, що він дуже впертий, називали його "Дідом", хоча його позивний "Терегеря", тобто балакучий. Це родове козацьке прізвисько його предка, який був мовчазним, а прізвисько від зворотного. Він поділився, що знайшов цю інформацію колись в архівах...
А ще його розкішна борода, якою він завжди пишався і казав, що поголиться тільки після перемоги. Її довелося поголити, бо воші заїдали. Замість їхнього зношеного одягу їм видали тюремну робу, забрали їхні берці, видали черевики, раціон був кращий, ніж в Оленівці, але недостатній, щоб повернутися до колишньої ваги. Це розповів хлопець, що сидів з ним в одній камері, його звільнили 6 травня цього року".
Збірка "Люди зі сталі" побачила світ 1 листопада 2023 року. І в той же день Оксана знайшла в мережі повідомлення, що готується судилище над Геннадієм і іншими хлопцями з Азову.
14 листопада вона знайшла спочатку фото, а потім і відео, де Гену і його побратима змушують на камеру визнати провину і покаятися в чужих злочинах.
"Це повний абсурд та ідіотизм. Я не дуже слухала слова, розуміючи, що він говорив під примусом, лише жадібно дивилася на нього, намагаючись зчитати якомога більше інформації та проаналізувати те, що я побачила. А потім ще консультувалась з психологом, який на 100% підтвердив мої спостереження і відчуття.
Найбільше вразили зміни у зовнішньому вигляді, голосі та поведінці Геннадія за цей рік. Людину, вірогідно, просто зламали! Хоча він знову турбується не про себе, а про підлеглих, бере на себе максимально вину і відповідає за них, захищає, як рідних", - згадувала жінка.
Окупанти зруйнували Маріуполь щоденними обстрілами та бомбардуваннями, а свої злочини повісили на оборонців Маріуполя. Геннадія Харченка засудили на 25 років позбавлення волі.
Через небайдужих людей, які залишаються на окупованій території, Оксані вдалося дізнатися, що Геннадій перебував в днр. Але ніякого зв'язку з ним не було, листи та посилки передавати було заборонено. ФСБ слідкує, щоб ніякого витоку інформації не було.
Своє інтерв'ю, яке було опубліковано 31 грудня 2023 року, Оксана Гурська закінчувала так: "Не відступлю, не залишу його. Я звичайна українська жінка, не маю мільйонних статків чи якихось зв'язків у вищому світі. Але вірю, що Бог допомагає рішучим людям, які борються за справедливість і свою любов".
І ось Геннадій Харченко на волі. Вітаємо!
Фото з акції: фейсбук-сторінка Стелли Орел