Дві червневі прем’єри театральної платформи "Дім актора" збирали аншлаги.
При повних залах проходили по два покази вистав “Щастя?” Театру танцю і "За зачиненими дверима" театру-лабораторії "Vie".
Другий (і заключний в цьому сезоні) показ екзистенційної драми "За зачиненими дверима" за однойменною п’єсою французького філософа, драматурга та письменника Жана-Поля Сартра проходив 20 червня при драматичних обставинах — масованому бомбардуванні міста ворожими КАБами.
Дійство вперше відбувалося на Малій сцені. У театрі взагалі маленька відстань між акторами і глядачами, а в цій виставі до артистів взагалі було рукою подати.
Так, невелика сцена була встановлена у центрі холу, глядачі розміщувалися на стільцяз, розставлених по периметру
У виставі троє акторів: Андрій Верман (Гарсон), для якого ця премʼєра - дебют в статусі заслуженого артиста України, Анастасія Гусліста-Полозун (Етель) і Євгенія Царегородцева (Інес).
… Етель (Анастасія Гусліста-Полозун) ще тільки збиралася вийти на сцену, як над театром щось голосно просвистіло: раз, ще раз, ще і почалися потужні вибухи.
Я ще так багато і близько їх не чула з початку війни (маю сумний досвід прильоту КАБу в сусідній будинок, після чого наш наче підскочив і здавалося, що зараз розвалиться)!
Бо ж виродки бомбили район мостів і Дніпрогесу. А будівля театру розміщується на Хортиці, недалеко від ворожих цілей.
Директорка-художня керівниця Дому актора Ольга Донік зупинила виставу і запропонувала швидко усім спуститися в укриття. Спускалися під гучні вибухи…
Чи було страшно? Так, було ще й дуже...
Згодом до нас в укриття прийшли й актори. Пересиділи обстріли КАБами, повернулися до залу.
Ольга Донік подякувала глядачам, які не злякалися і залишилася. Виставу продовжили.
…Тільки-тільки актори розпочали свої монологи, як знову стало гучно - почулася сильна стрілянина. На цей раз - дронова атака, робота мобільних груп по збиттю ворожих безпілотників… Знову всі скоренько спустилися в укриття… Ще трохи посиділи в підвальному приміщенні…
Найстійкіші глядачі вдруге повернулися дивитися премʼєру. Цього разу обійшлося, актори дограли виставу до кінця. Море квітів, овації… Браво, артисти! Браво, режисерка Ольга Біліченко, для якої, до речі, ця вистава - режисерський дебют. І браво глядачам, які попри жахливі обстріли розділили успіх премʼєри з творчою групою.
Про що прем’єра? «За зачиненими дверима» – одна з найвідоміших п’єс світової драматургії та ключовий твір екзистенціалізму. Опублікована у 1944 році, у розпал Другої світової війни, вона порушує питання свободи, відповідальності та людської моралі.
Вистава театру Vie пропонує сучасний погляд на класичний текст. Це спроба зазирнути у простір розмов і мовчання. У кімнату, де час ніби зупинився, а виходу може не існувати.
Тут усе знайоме: голоси, рухи, костюми, інтонації. Люди говорять про любов, ненависть і колір стільців.
Вони встановлюють і порушують правила. І поступово перед героями та глядачами виникає питання: хто вони одне для одного – порятунок чи покарання?
П’єса стала джерелом знаменитої фрази Сартра «Пекло – це інші люди». Чи може найстрашнішим покаранням стати кімната, з якої неможливо втекти, і люди, від яких неможливо сховатися?” - так анонсували прем’єру в Домі актора.
«За зачиненими дверима» — це історія про трьох незнайомців, замкнених у кімнаті. Герої п’єси — Гарсон, Інес і Естель — опиняються в кімнаті, не знаючи, як сюди потрапили, і не маючи шансу вибратися, бо двері після того, як вони заходять до кімнати, зачиняються.
У кожного з них своя темна історія, через яку вони потрапили в пекло, а не в номер готелю, як можна було подумати спочатку, і саме вона стає їхнім тягарем...
Вони називають себе не мертвими, а відсутніми, а в розмовах згадують перипетії земного життя, в якому один одного не знали, і події, які призвели до того, що вони перестали бути живими.
Інес і Естель — наче антиподи: одна — у важких черевиках, темних брюках та такого ж кольору сорочці, друга - вишукана панянка в вечірній сукні небесного кольору, у взутті на підборах і з театральною сумочкою.
Одна з сюжетних ліній вистави — любов Інес до Естель, яка була не взаємною: Естель і в земному житті любила чоловіків, тут же, у пеклі, вона налаштована привернути увагу Гарсона, жінками пані не цікавиться.
«За зачиненими дверима» змушує замислитися над важливими питаннями: що таке свобода? Як часто ми самі себе обмежуємо, шукаючи визнання від інших? Як би ми себе вели, опинившись у подібній ситуації?
За кілька днів до прем’єри у театрі провели показ для преси, після якого журналісти могли поспілкуватися з творчою групою. На преспоказі побувала моя колега з сайту zprz.city Світлана Олійник, яка поспілкувалася з Андрієм Верманом і режисеркою Ольгою Біліченко. .
"В мене теж є тіні"
У героя Андрія Вермана була можливість зробити своє життя у пеклі трохи приємнішим, але в результаті він відштовхує жінку, й красиву, яка виявила до нього прихильність. І взагалі він хоче, щоб його обидві жінки залишили у спокої. Чому?
"За життя йому не була потрібна жінка. Тому не думаю, що і на тому світі вона йому потрібна. Він просто розуміє, що це не вирішить його проблеми. Жінка буде для нього просто втіхою, а не вирішенням його основних обставин", - відповідає заслужений артист України Андрій Верман.
На запитання, чи складно було працювати над роллю, Андрій Верман ділиться: "Я б не сказав, що тяжко, бо насправді будь-яка гарна драматургія підкреслює ті риси людей, які є в її реальному житті. Тому найважче просто відокремити це в своїй особистості та перенести на свого персонажа, щоб донести до глядача".
Наскільки Андрію близький його персонаж?
"Якісь його риси є й в мені. Але, безумовно, не відкидаю жінок, я їх поважаю, так що з цим все добре. Є сама структура тіні в людині, напевно, в цьому і є схожість з моїм персонажем. В мене теж є тіні, якісь невирішені питання, що мене турбують і їх я ставлю в пріоритети над іншим".
Цікаво, чи була сцена, яка далася найважче?
"Напевно, завжди важче розпочинати, а далі це, як кіно. Коли ми дивимося кіно, ми ж не думаємо, що буде ці дві години. Так само і всередині. Ти просто робиш це, розчиняєшся в цьому і просто йдеш, продовжуєш робити", - каже Андрій Верман.
"Спосіб спілкування акторів між собою дуже інтимний"
Поставила "За зачиненими дверима" запрошена 29-річна режисерка Ольга Біліченко. Ольга народилась в Михайлівці (зараз тимчасово окупована) Василівського району, вчилась в школі в Запоріжжі. Потім поїхала вчитись в Київ, в театральний інститут імені Карпенко-Карого
. «Жила в Києві, працювала сценаристкою, акторкою. У Запоріжжі моя родина, багато друзів. І тепер приїхала сюди працювати режисеркою. Дуже хотілося б працювати у цьому театрі, тут неймовірний колектив", - розповіла Ольга.
Це її перша постановка у Домі актора, і, як з'ясувалось, взагалі режисерський дебют.
"Спосіб спілкування акторів між собою дуже інтимний. Це схоже на спілкування в кіно, коли знімають крупним планом. Це не академічна подача. Знаєте, є умовне кліше, щоб бабусі на останніх рядах почули - це не ця історія.
Основа п'єси - інтимне спілкування, як в реальному житті. Це історія про серйозні комунікаційні речі, про якісь штуки, які ламаються в спілкуванні між людьми... Ми не змінювали Сартра. Але у нас є рішення, яке робить постановку нашим прочитанням", - розповіла журналістам Ольга Біліченко.
На запитання про сцену, яка далася найважче, режисерка відповідає: "Найважчими, мабуть, були найінтимніші сцени, тому, що їх потрібно було розібрати по шматочках, по клаптиках, по мілісекундах.
В кожному тексті зрозуміти підтекст. Це потребує багато роботи з текстом, з акторами. Потребує дуже сильного включення - емоційного, енергетичного, фізичного від актора і від режисера, поки він веде цю історію.
Хоча, якщо чесно, наш репетиційний процес для нас проходив доволі приємно. Ми працювали як команда, і тому це скоріше була цікава пригода, ніж якась складна, вимоглива історія. Нам було цікаво і навіть весело працювати".
Також Ольга відповіла на питання про реквізит - що двері, які є у виставі, були задіяні й в інших постановках театру, їх адаптували для прем'єри у реквізиторському цеху.
"У нас суперкласна технічна команда, яка повністю виконала всі мої режисерські запити. Наприклад, зліпили статуетку - сміхотливого Будду. Він дивиться на героїв, на всю цю ситуацію і ніби іронічно з них сміється", - каже Ольга Біліченко.
Чому саме цю п'єсу обрала для дебюту?
Ольга поділились: "Люблю цього драматурга, читала в нього майже все. У мене було кілька вистав, які я мріяла поставити. Цю підібрала під склад акторів, яких тут побачила. Була закохана в цю п'єсу і закохала в неї акторів"
. ...Коли ми з подругою їхали після вистави додому, на кільці розвороту біля мосту побачили вирву і понівечений автомобіль, в якому загинули дві жінки. Трагедія сталася недалеко від театру, де показувли прем’єру “За зачиненими дверима”. Такі наші реалії...
Фото авторки і В'ячеслава Лаврінця
