У Запорізькому обласному художньому музеї проходить виставка картин художника з Оріхівщини Анатолія Завгороднього.
Виставка - посмертна: 15 серпня Анатолій Михайлович помер від травм, отриманих в ДТП. У нього було багато творчих задумів, планів, але, на жаль, їм не судилося збутися.
На виставці представлені 22 роботи митця, які він встиг вивезти з-під обстрілів.
Багато років Анатолій Завгородній пропрацював у Оріхівській гімназії "Сузір'я", де залишив по собі гарний творчий доробок - близько десятка картин. На жаль, ця творча спадщина митця, скоріш за все, безповоротно втрачена - кілька ворожих "прильотів" зруйнували шкільну будівлю.
Про картини Анатолія Завгороднього, які з'являлися на стінах "Сузір'я", згадує вчителька математики Світлана Анатоліївна Дибко:
"Коридори моєї школи - світлі, просторі. В них чується гамір, сміх, розмови про математичні формули та п'єси Шекспіра.
У коридорах моєї школи -гомінливі першокласники, неспішна хода випускників та виважені кроки вчителів. У коридорах моєї школи пахне свіжими фарбами книг, здобою, навесні — цвітом із саду, а влітку — розарієм.
У коридорах моєї школи живуть знання, перша закоханість, дружба. Я йду коридорами і бачу допитливі очі дітей, посмішки колег, доглянуті квіти.
А ще в коридорах моєї школи живе мистецтво: воно ожило під голкою та нитками, які лягли хрестиком, воно ожило крізь фотооб'єктив та очі, які бачать прекрасне, воно ожило з-під пензля та масляних фарб.
Мені здається, що я пам'ятаю кожен день, коли на стінах з'являлись картини мого колеги - вчителя та художника Завгороднього Анатолія Михайловича. Це не просто картини, це — історія. Історія життя: від народження до юності.
Ось картина, де мати - разом з дитиною. Попереду в малечі ціле життя! А мамине життя - ось воно, на її руках. Тепло від цієї картини, затишно та спокійно. Бо що є краще та більш вічне, ніж цей зв'язок, ніж ця безумовна любов!
Пройшов час. Нова картина. Новий етап життя. Ось вона - молода вчителька, ось її діти, ось їх Перший дзвоник. І для всіх він перший: для вчительки, яка вчора отримала диплом, і для дітей, які ось-ось почують свій найперший у житті шкільний дзвоник. Від цієї картини йде приємна стурбованість, тривожна цікавість, очікування чогось нового та незвіданого.
Минули місяці. На колись порожньому полотні з'явилась нова історія. Історія, в якій живе юність. Випускний. Ось він - перший вальс у школі. Ось він - останній день у школі. Стою я біля цієї картини ... А чи давно я була на місці випускників на полотні? Чи, можливо, ще вчора я сама востаннє переступила поріг школи як учениця. Йде від цієї картини відчуття закоханості, першого серйозного вибору, який визначить подальшу долю.
Відчуваю, стоячи навпроти картини, ностальгію за власним Останнім дзвоником, за першим моїм випуском, як вчителя, та за випускними вечорами своїх доньок. Приємне хвилювання від цієї картини, приємне очікування.
Йшов час. Митець творив. І ось - завершення ще одного циклу. Наша річка Конка і місток, який з'єднує два береги. Що ти згадаєш, стоячи навпроти цього намальованого твору?! Яке загадував бажання, зустрічаючи світанок?! Як обіймав уже тепер колишніх однокласників та вчителів?! Як усім нам сигналили водії машин клаксонами, вітаючи з випуском та бажаючи всього найкращого в дорослому житті?!
Я пам'ятаю кожен день, коли з'являлись картини, бо всі вони - про життя. Про наше з вами життя. Життя, яке проходило в коридорах та класах нашої школи. Життя, в якому було так добре та затишно, у якому вистачало місця для всього, що є таким цінним та прекрасним.
Ми запам'ятаємо кожну мить цього життя, кожен закуток нашої школи, де так уміло поєднувались бурхливе дитинство, вічно живе мистецтво та сходинки до знань!"
