Запоріжжя стало прихистком для тисяч людей, які змушені були покинути свої домівки через постійні обстріли, зокрема у прифронтових районах Оріхова, Гуляйполя та навколишніх населених пунктах. Однак, навіть перебуваючи у більш безпечних умовах, люди стикаються з новими викликами: від складних побутових умов до психологічних навантажень війни.
Безпека – ключовий фактор, який визначає вибір місця для тимчасового або постійного проживання. Запоріжжя, хоча й розташоване порівняно далеко від лінії фронту, теж періодично зазнає ракетних обстрілів, ударів КАБами, атак дронами. Тому питання безпеки тут залишається також актуальним. Влада та волонтери докладають максимум зусиль, щоб забезпечити евакуйованих людей усім необхідним: організовують надійні укриття, проводять інструктажі з поводження під час повітряної тривоги, надають психологічну допомогу тим, хто пережив обстріли та втрату близьких.
Попри всі труднощі, Запоріжжя залишається містом, де люди знаходять не лише дах над головою, а й підтримку, розуміння та шанс на новий початок.

Пережитий досвід

Для багатьох евакуйованих історії їхнього життя стали важким випробуванням. Людмила Василівна та Антон Дмитрович Кликови, колишні мешканці Оріхова, згадують свою евакуацію після того, як їхній будинок був зруйнований під час обстрілу.

– Ми з чоловіком взяли тільки найнеобхідніше — документи, кілька речей — і поїхали в Запоріжжя. Зараз ми перебуваємо в гуртожитку, де під час одного з нічних обстрілів ледь не загинули. Навіть тут не відчуваємо повного спокою. Постійно чуємо вибухи, не можемо звикнути до того, що не чуємо нічого, лише звуки війни, — ділиться Людмила Василівна.

Оріхівчанка Людмила Салиста, яка поселилася в модульному містечку на околиці Запоріжжя, розповідає, що, попри важкі умови та великі рахунки за комунальні послуги, місцеві волонтери та гуманітарні організації постійно надають підтримку, забезпечуючи людей продуктами, водою та необхідними речами.
Проте є й ті, хто відмовляється залишати рідні місця, навіть попри серйозні руйнування будинків та постійну небезпеку для життя. Людмила Салиста поділилася історією свого чоловіка, який не хоче залишати свою землю і продовжує працювати на городі. «Не хочу їхати до Запоріжжя, я тут вдома», — каже він.

Наталія Оберемок, яка разом із сином поселилася в «Центрі допомоги Запоріжжя», зазначає, що всі мешканці цього шелтера активно допомагають один одному. «Тут працює кожен: хочеш жити — працюй!», — розповідає Наталія. Своїми руками вони облаштували двір, зробили дитячий майданчик, а також облаштували кімнати для маломобільних людей. Це є справжнім прикладом того, як громада, навіть у такій складній ситуації, може зберігати людяність та солідарність.

Надія Іванченко залишила Оріхів у квітні 2022-го. «Син з першого дня був у теробороні. Сказав: виїжджай, залишатися небезпечно», — згадує жінка.
Спочатку жила в Запоріжжі у дядька, потім — у гуртожитку металургійного технікуму.

«Там порядок, охорона, відеокамери. Була спокійна», — розповідає пані Надія.
Згодом переїхала на Кічкас, ближче до родини. Зняла квартиру. «Господар гарний, не приходить. Зробила ремонт, привезла речі з Оріхова», — каже вона.
До рідного міста навідувалась лише раз: «У садку вирва, хата просіла. Син сварився — небезпечно. Тепер не їжджу».
Попри те, що донька кличе до Німеччини, Надія залишається в Україні: «Поки син воює, не можу поїхати. Наче зраджу».

Виклики евакуації з прифронтових громад

Як зазначив заступник начальника відділу дільничних офіцерів УПД ГУНП в Запорізькій області Олександр Кривенко, евакуація мешканців прифронтових громад – це питання, яке не втратило актуальності, навіть через кілька років війни. Особливо складною є евакуація літніх людей та осіб з обмеженими можливостями, які часто відмовляються поки-дати свої будинки до останнього.

– З початку повномасштабного вторгнення ми евакуювали понад 600 людей, серед них 172 дитини та 382 людини похилого віку, — розповідає Олександр Кривенко. — Але ми стикаємось з проблемою: літні люди не хочуть залишати свої домівки, навіть якщо об-стріли та зруйновані будинки. Вони погоджуються на евакуацію лише тоді, коли загроза для життя стає надто високою.

Також він зазначає, що евакуація проводиться не лише з найближчих прифронтових територій, а й з тих населених пунктів, які зазнають частих обстрілів. Проблеми зі зміною маршруту та часом евакуації виникають через постійні ризики для життя людей, які перевозяться через зони бойових дій.

Небезпеки для евакуаційних груп

Проблеми евакуації не обмежуються тільки пересуванням мирних жителів. Усі евакуаційні групи піддаються серйозній небезпеці, адже часто російські військові атакують навіть поліцейські автомобілі, що займаються вивезенням цивільних. За словами Олександра Кривенка, у декількох випадках евакуаційні групи потрапляли під ворожі атаки.

– В одній з операцій наша група була атакована дроном, коли ми вивозили людей з Гуляйполя. Один поліцейський отримав поранення, а наш транспорт був пошкоджений. Та, попри все, ми продовжуємо робити свою роботу, — зазначив Кривенко.

Проблеми з розміщенням

Виникають труднощі й після евакуації — у розміщенні людей у безпечних місцях. Місця для розміщення евакуйованих в основному надаються в шелтерах або лікарнях, але створення таких умов для осіб з обмеженими можливостями або літніх людей є великою проблемою.

– Найбільше проблем з розміщенням людей, які потребують догляду, — каже Олександр Кривенко. — Спеціалізовані заклади були евакуйовані ще на самому початку війни, адже вони не можуть бути розташовані ближче ніж за 40 км від лінії фронту.
І тут великі надії у людей покладаються на волонтерів. Як розповідає Данііл Пічікін, співзасновник благодійного фонду «АРТАК РАЗОМ ДО МРІЇ», волонтери активно займаються не тільки евакуацією, але й надають гуманітарну допомогу, допомагають у відновленні документів та влаштуванні людей у безпечні місця.
– Ми намагаємось допомогти людям максимально. Наші волонтери постійно працюють, щоб евакуювати людей з небезпечних зон і надають все необхідне для того, щоб забезпечити їх базові потреби, — зазначає Пічікін.

Крім того, рік тому фондом було відкрито шелтер для людей з обмеженими можливостями та похилого віку, де створено належні умови для їхнього проживання та догляду. Одночасно в шелтері можуть перебувати 27 людей, за рік ним скористались майже 850 переселенців.

«Немає нічого важливішого за життя людини»

Незважаючи на постійну небезпеку та труднощі, евакуйовані не втрачають надії. Олександр Кривенко наголошує на важливості продовження евакуацій та наданні допомоги людям, які втрачають не тільки домівки, але й звичне життя. Він також зазначає, що най-більше значення має збереження людських життів, адже все інше можна відновити.

– Ми закликаємо всіх, хто знаходиться в небезпечних зонах, не чекати катастрофи, а евакуюватися заздалегідь. Немає нічого важливішого за життя людини, — підсумував Олександр Кривенко.

В умовах, коли фронт не має меж, а людські долі — це війна за виживання, кожен день для мешканців прифронтових територій — це боротьба за безпеку та майбутнє.
Для евакуації  звертайтеся за телефоном 102.

Ірина Єгорова

Світлана Карпенко

Фото Ірини Єгорової

Відео В'ячеслава Твердохліба