У Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці під час засідання літературного клубу «Книжковий світ» пройшов урок краєзнавства.

Присутні дізналися багато цікавого з історії та культури рідного краю від представників Гуляйпільщини, Оріхова, Василівки, Василівського району.

Говорили про історію, культурну спадщину, сьогодення міста, яке постійно потерпає від ворожих обстрілів і яке ворог перетворює на суцільні руїни.

З урахування безпекової ситуації, захід відбувався і артпросторі, розташованому в укритті.

Бібліотекар відділу краєзнавства ЗОУНБ Світлана Коваленко, яка 30 років пропрацювала в Оріхівському краєзнавчому музеї і була багаторічним його директором (за освітою Світлана Вікторівна вчитель історії), розповіла про історію міста, про те, чому воно так називається, про його символи — герб і прапор.

Жовтий колір - то символ зернових, адже сільське господарство відігравало велику роль в економіці Оріхівщини. Горизонтальна лінія синього кольору — річка Конка. Вертикальна лінія малинового кольору символізує чумацький шлях, який пролягав через Оріхів.

У лівому верхньому кутку — горішок. Під час повномасштабного вторгнення росіян він став символом незламності міста — героя, в сучасну історію України Оріхів увійшов як “міцний горішок”, який не по зубах ворогу.

Використовуючи відеопрезентацію, пані Світлана розповідала про визначні історичні події, пам’ятки, місця, а також відомих людей, які залишили помітний слід в літописі міста.

Світлана Коваленко розповіла, що згідно постанови Верховної ради у минулому році на державному рівні було відзначено 250-у річницю від дня заснування міста Оріхів. Тобто місто, відповідно до офіційної версії, було засноване 19 лютого 1775 року.

Світлана Коваленко зазначила, що ця дата — умовна: в різних джерелах можна побачити різні дати заснування Оріхова і дискусії у спільноті краєзнавців ще продовжуються.

Багато років Оріхів був селищем (поселення називалося Оріхівська балка), а 19 лютого 1801 року отримав статус міста.

Світлана Коваленко підкреслила, що Оріхів став першим містом на теренах сучасної Запорізької області. Тому постановою Кабінету Міністрів він занесений до списку історичних населених місць України.

До речі, у 1801 році в Оріхові проживало близько 4000 осіб, тоді як у Олександрівську — близько 2000.

«У різних джерелах пишуть, що Оріхів буцім-то названий на честь земляних горіхів, які росли в Горіховій балці. Але, як показують дослідження, ніяких горіхів в Оріхові не було.

Найвірогідніша версія - місто отримало назву від поселення Оріхівка, це село Миргородського повіту Полтавської губернії.

У 70-х роках 18 століття на півдні України, на малозаселених родючих землях поселилися вихідці із Полтавської, Чернігівської губерній.

Найбільше переселенців було з Оріхівки, це село і зараз є в Полтавській областиі.

На згадку про свою батьківщину нове поселення вони і назвали Оріховом. На мою думку, це більш вірогідна версія походження назви нашого міста», - повідомила краєзнавиця.

Першим міським головою Оріхова був Йохан Янсен, він виходець із родини менонітів. Ця родина переїхала із колонії Шенвізе і оселилася в Оріхові.

Як зазначила пані Світлана, місто швидко зростало і розвивалося завдяки своєму вигідному географічному положенню.

Заключна частина розповіді була присвячена сьогоденню цього незламного міста.

З перших днів повномасштабного вторгнення Оріхів опинився на лінії вогню. І з того часу і щодня, щоночі постійні обстріли з усіх видів зброї. З квітня 2023 року додалися ще й КАБи.

Маленьке містечко потерпає від цих обстрілів майже щогодини. Зруйновані адміністративні будівлі, заклади культури, медицини, багатоквартирні будинки і приватний сектор.

Ворог знищує історію Оріхова, його пам’ятки  (зокрема,  Святопокровський храм і історичні будівлі )і все, до чого може дістати.

Але попри все, завдяки Силам оборони України Оріхів стоїть.

«Оріхів не окупований. Оріхів тримається. І захищає Запоріжжя», - резюмувала Світлана Коваленко.

А оріхів’янка Ганна Григор’єва читала власні вірші, присвячені Оріхову, рідній хаті, яку вона втратила.

Ганна Іванівна все життя пропрацювала у сфері культури. До різних заходів писала сценарії, переважно у віршах.

На початку війни жінка виїхала за кордон, побувала в кількох країнах, а через деякий час повернулася в Україну і приїхала у Запоріжжя.

У нашому місті Ганна Іванівна веде активний спосіб життя: вступила в поетичний клуб “Синичка”, де читає власні поезії, у 73 роки намалювала першу картину, у 74 роки написала першу пісню, на сьогодні має вже до десятка пісень на свої вірші, видала невеличку поетичну збірку, проводить різноманітні майстер-класи.

А про історію Гуляйпільщини, її минуле та жахливе сьогодення з допомогою виразного відеоряду розповіла завідувачка відділом краєзнавства ЗОУНБ Тетяна Паливода.

Пані Тетяна  розповідала про визначні пам’ятки Гуляйполя, його буремну історію, про Нестора Махна, про визначних людей, які прославили Гуляйпільщину у різних сферах діяльності.

Зокрема, теплі слова вдячності Тетяна Паливода адресувала гуляйпільському письменнику, журналісту і краєзнавцю Івану Кушніренку, який видав вже понад 100 книг переважно краєзнавчого спрямування, з яких більше 10 — під час повномасштабного вторгнення армії рф. Їхні презентації проходили в обласній бібліотеці.

 Іван Кирилович, який багато років очолював районну газету “Голос Гуляйпілля”, удостоєний неофіційного звання “сотник”.

На уроці краєзнавства говорили про рідну землю, що потерпає від війни, її історію, захисників і захисниць, які боронять від ворога, полеглих воїнів.

Гості згадували перші дні війни, незламну силу духу наших співвітчизників і взаємопідтримку, яка так потрібна особливо сьогодні, в ці важкі для країни дні.

Фото авторки