Ці  тривожні думки ні вдень, ні вночі не дають спокою оріхів’янці Лідії Мельник з того часу, як дізналася, що її син Денис зник безвісти 7 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на території бойових дій.
Він народився в Оріхові 31 січня 1989 року.  Вчився у гімназії «Сузір’я»,   де його класним керівником була Любов Володимирівна Петренчук. Дениса зацікавив предмет, який викладала вчителька і навіть збирався вступати до юридичного вишу. Але мама порадила обрати іншу професію — енергетика. І юнак став студентом Таврійського агротехнологічного університету, який закінчив на відмінно.


До повномасштабного вторгнення російської армії на територію України  працював майстром виробничої дільниці Оріхівського МРРЕМ.
Восени 2022 року, коли  енергетики займалися ремонтом пошкодженої лінії електропередач, вони потрапили під ворожий обстріл. Два його колеги — Роман Мельник і Дмитро Стариченко загинули.
Кілька працівників було поранено, Дениса контузило, були пошкоджені вушні перетинки. Підлікувавшись, повернувся на роботу. Наражаючи на небезпеку, працювали під постійними обстрілами, щоб відновлювати електропостачання у місті. Був нагороджений орденом «За мужність» Ш ст.
У вересні 2023-го,незважаючи на бронь, добровільно пішов до військкомату. Його спочатку відправили до навчального центру, а звідти –до штурмового полку «Скеля», елітного підрозділу Сухопутних військ ЗСУ.
 5 жовтня 2023 року розвідувальна група з 10 військовослужбовців, серед яких був і Денис Мельник, вирушила на виконання бойового завдання по здійсненню розвідувальних дій  в районі с. Новопрокопівка  Пологівського району.
6 жовтня група була змушена розділитися на дві частини з урахуванням обстановки, що склалася. Одна група, в якій був солдат Мельник,  використовувала для укриття та перепочинку бліндаж на першій лінії ворожих укріплень, що попередньо був захоплений. Друга група зайняла покинутий будинок, що знаходився у зоні виконання бойового завдання.
По позиціях розвідувальної групи ворог постійно вів артилерійський і танковий обстріл. На деяких ділянках періодично велися стрілецькі бої з противником.
Наші розвідники були забезпечені радіозв’язком, однак періодично  зв'язок пропадав, інколи на тривалий час через особливості рельєфу місцевості, зниження заряду акумуляторів радіостанцій, а також через роботу ворожих систем РЕБ.
Увечері цього дня командуванням був даний наказ на виведення особового складу із зони бойового зіткнення. 
Але приблизно о 1.00 год. 7 жовтня з військовослужбовцями, які перебували у бліндажі, і з тими, що знаходилися у залишеному будинку, втратився зв'язок.
Наявними на момент відступу силами та засобами перевірити бліндаж і будинок не вдалося, оскільки територія перебувала під щільним ворожим артобстрілом, спроби дістатися до них призводили до нових втрат. Вжиті заходи щодо розшуку військовослужбовців А. Кулика, Д.Мельника, П.Розанова, І.Сурмача, В.Таніча, С.Шишки. Їх не було виявлено і серед поранених, які  були вивезені з поля бою до медичного стабілізаційного пункту. 
Це дані досудового розслідування, і у списку зниклих безвісти за особливих обставин зазначено: «Мельник Денис Олексійович,31.01.1989 року народження зник на території бойових дій 7 жовтня 2023 р. під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту  Новопрокопівка Пологівського району Запорізької області».


Лідія Петрівна не вірить у загибель сина, особливо після того, як під час чергового обміну повернувся з полону Павло Розанов, який був у групі разом з Денисом. Але про долю своїх побратимів нічого не знає.
Жінка веде щоденник, де ділиться своїми переживаннями: « Залишилася сама. Пішли у засвіти мама, твій брат Андрій. Тяжко без тебе, синку, немає твоєї підтримки. Де ти, моя дитино! Повертайся! Вірю і чекаю!»


По суботах Лідія Петрівна ходить на щотижневі акції «Не мовчи, полон вбиває!», які організовує військова волонтерка Стелла Орел  у Запоріжжі.  Тут збираються родини військових і небайдужі люди, для яких  біль постійний і які живуть надією…


Тамара Курочкіна

Фото з особистого архіву Лідії Мельник