Показ моновистави військового, відомого запорізького музиканта і журналіста Тараса Василенка "Ні разу не джентельмен" відбувся на сцені театру-лабораторії «Vie», який входить до театральної платформи “Дім актора”.
Перед показом про цей проєкт та головного героя моновистави розповіли директорка Дому актора Ольга Донік та керівник Мистецького центру ветеранів Сергій Собержанський.
Тарас Василенко — запоріжець, відомий як журналіст, поет і музикант, автор іронічних і ліричних пісень. З травня 2024 року служить у Збройних силах України, брав участь у бойових діях, зокрема в Курській операції як мінометник.
Разом із побратимами потрапив в оточення, коли вони залишилися без нічого, з побратимами стали виходити. Дивом залишився живий, але зазнав поранень, контузій і ПТСР.
Після лікування та рішення з квітня 2025-го постійно перебуває в Чернігові, визнаний придатним до служби лише в ТЦК та тилових підрозділах щонайменше на рік. Зараз Тарас штабс сержант, служить у відділі комунікацій ОК «Північ», мешкає в Чернігові, де має можливість виступати з концертами. У рідне місто приїхав у відпустку.
Це був благодійний захід: вхід - донат від 100 гривень. Кошти, які глядачі кидали в скриньку або перераховували за допомогою кьюар-коду, традиційно підуть на потреби Першого окремого медичного батальйону, у якому служить товариш Тараса Твис Лакман.
Збір йде на потреби розбудови та укомплектування передових хірургічних груп та відділень, що дозволяє рятувати поранених бійців.
Про що вистава
Про виставу Тарас Василенко і співавтор, керівник Мистецького центру ветеранів, актор театру Магара, військовослужбовець Сергій Собержанський розповіли на зустрічі в Центрі журналістської солідарності.
Сергій Собержанський до повномасштабного вторгнення був актором театру імені Володимира Магара та виступав у театрі Vie. Під час війни майже три роки служив у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, працював у мінометній обслузі та артилерійській батареї, зараз після поранення проходить службу в тиловій частині.
Моновистава "Ні разу не джентельмен" поєднує авторську музику, текст між піснями та елементи імпровізації. За словами Тараса Василенка, це історія про те, як війна буквально вчить любити себе, сміятися зі страшних спогадів і не втратити власне "я".
"Реалізація вистави стала можливою, завдяки активній підтримці організатора Мистецького центру ветеранів, актора Сергія Собержанського, – розповів Тарас Василенко. – Це не лише історія героя. Це історія людини. І, можливо, трохи – кожного з українців. Це напівімпровізація.
Я подзвонив Сергію й сказав: є така ідея — давай робити. Ми з ним як два боки одного ПТСР. Він більш трагічний, зібраний, я — такий світлий дурник. Ці образи склеїлися, і ми доповнюємо одне одного".
Сергій Собержанський, який разом із Тарасом працював над постановкою і його голос лунав під час моновистави, вважає себе посередником між головним героєм і глядачами. За його словами, введення другого персонажа — свідомий драматургічний крок.
Він допомагає вибудувати діалог із залом і передати сенси без викривлень, особливо з огляду на відсутність повноцінного репетиційного циклу, характерного для класичного театру.
Вистава будується на єдності двох станів, які часто переживають люди з ПТСР: замкненості та хаотичної дії.
"Хтось закривається в собі, а хтось починає розбризкувати хаос довкола. Ми прагнемо дійти до золотої середини — саме у творчому плані. Бо надмірний порядок для творчості згубний. Ми намагаємося створити перформативну моновиставу, де відбудеться момент єднання", — зазначав Сергій Собержанський.
Окреме місце у виставі займає тема мистецтва як форми реабілітації — не лише для ветеранів, які виходять на сцену, а й для глядачів у залі, які співпереживають з головним героєм.
Вистава "Ні разу не джентельмен" мала вікове обмеження 18+ — через використання ненормативної лексики. До речі, її було зовсім небагато.
"Це одна з перлин цієї історії: інтелігентна людина, доведена до стану, коли їй просто не вистачає інтелігентних слів", — зазначав Сергій Собержанський.
У моновиставі прозвучали старі й нові авторські пісні Тараса Василенка — про кохання, про життя, без прикрас, на війні, його роздуми.
«Поменше пафосу. Поменше героїки, бо війна це ні фіга не пафос, ні фіга не про героїку. Це коли надія на командира, на бога і трішки на себе», - ділився Тарас
Актор виконував свої композиції у стилі джаз manouche – це циганський джаз. Музикант віртуозно грав не лише на гітарі, а й на інших інструментах.
Вистава пройшла з успіхом, після її закінчення, за традицією в театрі-лабораторії Vie, пройшло невеличке обговорення, під час якого глядачі ділилися з акторами своїми враженнями від побаченого та почутого.
Тарас Василенко назвав свою моновиставу «напівімпровізацією, напівконцертом», він погодився з думкою глядачів, яким не вистачило тексту між піснями, що це скоріше був перформанс.
За його словами, він намагався розповісти про свій спосіб боротьби з ПТСР — посттравматичним синдромом.
«Я думав, що все це вигадки, але насправді ні, і і він реально заважає жити. Творити психічні розлади допомагають. А от жити заважають. . Я знайшов спосіб, як з ним жити.
Є два стани у людей, які повертаються з війни і мають такі розлади. Насправді вони є у всіх, але не всі обстежуються. Або ти стаєш злий, запаяний, такий темний або відкритий, але такий блаженний дурник. Я вибрав другий шлях, він менш деструктивний. Це не те, щоб я хотів, я хотів би інакше жити, з урахуванням реалій зараз це єдиний правильний для мене шлях», - поділився Тарас Василенко.
Він пообіцяв у серпні, якщо командування надасть відпустку, показати запоріжцям щось масштабніше. Чернігівські ветерани надихнули Тараса на написання двох п“єс, які зараз в роботі, так що, можливо, нова постановка буде створена на їх основі.
І можна не сумніватися, що співпраця Тараса Василенка і Мистецького центру ветеранів в особі його керівника Сергія Собержанського продовжиться.
«Війна - вищий пілотаж так вважати, я до цього йду - не покращує, не погіршує, не робить тебе більш або менш цінним. Воно міняє твоє ставлення до речей. Дрібне зникає, середнє вважається дрібним, а велике - цінним. Таким чином - особисто для мене, який веде методичну роботу щодо того, аби внутрішня темрява ставала назовнім змістом - все, окрім цінного, втрачає свою цінність від слова взагалі.
Вистава пройшла. Попереду - життя. І останок свого життя хотів би присвятити не боротьбі, а перемогам. Чого і вам бажаю. Отож, у пікселі подранім, на цинку з-під патронів вже спільними молитвами доїдем в битві "Хаммері" з нуля.. Тепер точно обійняв)) Ваш Кобзар ТВ», - поділився емоціями на фейсбук-сторінці Тарас Василенко.
