97-й театральний сезон Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр імені В.Магара відкрив притчею про фатальне кохання за повістю Ольги Кобилянської "У неділю рано зілля копала" (інсценізація Віталія Денисенка).
Вистава «Зілля» три дні поспіль збирала аншлаги, у фіналі глядачі довго не відпускали акторів і режисера, заслуженого діяча мистецтв України Віталія Денисенка, дякуючи за отриману насолоду бурхливими оплесками.
Після двох вистав Віталій Денисенко виїжджав на сцену на вороному коні. І це, взагалі-то, дуже символічно! Адже у цьому театрі Віталій Іванович три роки, у 2005-2008, працював художнім керівником (до цього понад 15 років був головним режисером Запорізького ТЮГу), поставив дуже цікаві вистави, на які ходив глядач, але був змушений піти, оскільки його посаду скоротили.
З 2009 року, як «вільний художник», ставив вистави у театрах Запоріжжя, Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Ніжина, Луцька, Рівного, Чернівців, Івано-Франківська та інших міст
. З 2014 року працював викладачем, а згодом художнім керівником акторського курсу Дніпропетровського театрально-художнього коледжу. З січня 2017 року — директор-художній керівник Дніпропетровського академічного обласного українського молодіжного театру.
І от 3 жовтня 2025 року відбулося його феєричне повернення у театр Магара як режисера неймовірно яскравої вистави, яка викликала дуже гучний резонанс у Запоріжжі. На коні — у прямому й переносному сенсі.
Вистава “Зілля” - знакова для театру. Адже у цьому році виповнюється 70 років виставі “У неділю зілля копала”, яку поставив легендарний Володимир Магар - багаторічний головний режисер театру імені Щорса.
Які тоді грали актори, можна побачити у фоє на чорно-білих старих світлинах, які були розміщені поряд з кольоровими з прем’єрної вистави. Цьогорік з іменем видатного запорізького актора і режисера пов’язані ще дві круглі дати: 5 липня виповнилося 125 років від дня його народження, а 11 серпня – 60 років, як він раптово, від серцевого нападу, пішов із життя.
Тому й не випадково новий театральний сезон магарівці відкрили виставою, яку колись створив Володимир Герасимович. Його відреставрований бюст з квітами, а також тематична афішна тумба зараз прикрашають фоє при вході в глядацький зал.
Ось як прем’єру, якою відкрили сезон, анонсують на сайті театру:
“Любовний трикутник, пристрасті та еротика. Ритми хіп-хопу й автентичні пісні, танцювальний драйв і непідробна щирість, магічна сценографія і гуцульський колорит. Це – наше прочитання відомої повісті за мотивами не менш відомої пісні про того Гриця, якому ліпше не ходити на вечорниці.
Тож у центрі історії – хлопчина на ім’я Гриць. Мачо гуцульських просторів. Альфа-самець, який і на чорному бумері, даруйте – коні – файно вишиває, і на сопілці-скрипці грає, і всіх дівчат… приваблює.
Якось він потрапляє між двох вогнів: двох красунь, кожна з яких – огінь. І кожна йому до серця. А обрати треба лише одну… Довкола цього сюжету обертається вистава, та вона не лише про це.
Є ще історія Маври, ворожки і «жінки з минулим». Є тема невідворотності долі, коли кожен вчинок має наслідки, а заподіяне зло повернеться сторицею. Іноді – нащадкам. І є люди, які спостерігають за всім цим і, ніби давньогрецький хор, застерігають героїв, іронізують із них, радіють і сумують разом із ними.
До речі, хор у виставі дійсно наслідує давньогрецький, адже сама повість Кобилянської попри свою нібито мелодраматичність – це історія рівня високих трагедій із глибокими героями, потужними пристрастями й тінню фатуму. У виставі звучать відомі народні та сучасні пісні, а також авторські тексти Віталія Денисенка (“Любов”) та Наталії Ігнатьєвої (коломийки)».
Вистава дуже видовищна, колоритна, у ній зайнята мало не вся трупа театру — артисти драми, вокалу, балету, оркестру. Спеціально для створення гуцульського колориту у театрі навіть дві трембіти придбали, на яких Андрій Суржко та Віктор Жирун сповіщали про початок та кінець дії, а ще - про смерть, яка чатує на головного героя.
“У постановці Віталія Денисенка багато несподіваного, - зазначає відома журналістка Віталіна Московцева, яка висвітлює театральне життя Запоріжжя. - Як от – поєднання трагедії та… іронії. Етнічних пісень і танців із… хіп-хопом, ба навіть репом («Браво!» - композитору-аранжувальнику В’ячеславу Тодиці, балетмейстерці-постановниці, заслуженій артистці України Тетяні Астаф’євій і хормейстерці Ірині Лічмановій-Орел). Впадають в око цікаві режисерські знахідки. Для уважного глядача – ще й постмодерністські відсилання.
А про вороного коня, на якому «гарцює» головний герой, годі й казати – він незмінно провокував у публіки жваві емоції».
Цікавий, як на мене, і режисерський задум щодо “постільних сцен” Гриця з Насткою та Туркинею. Все пристойно, без вульгарності, дітей сміливо можна брати. А вишукане соло вокалістки, яка була “фоном”, коли Гриць кохався з Тетяною — це взагалі окрема насолода для публіки.
У “Зіллі” два акторські склади головних дійових осіб, кожен, звісно, грає по-своєму, що додає виставі яскравих фарб.
Так, циганку-ворожку Мавру грають народна артистка України Ніна Шинкарук і заслужена артистка України Наталія Зубик. І їхні Маври — різні: одна — мудра, досвідчена, друга — гаряча, емоційна. У цій ролі прекрасні обидві актриси!
Зовсім різні Марко Первухін і Костянтин Шадрін у ролі Гриця. А глядачам сподобалися обидва!
Овацій заслужили усі, хто виходив на сцену! Бо ж оплески лунали на адресу не тільки головних героїв. Хіба забудеш неймовірний хор, який вокально пояснював, що робиться на сцені?! А нестримні, швидкі гуцульські танці з їх шаленим ритмом!? А елегантна скрипалька Ксенія Кізюн, яка своєю музикою торкалася найпотаємніших струн душі?!
Овацій заслужили взагалі усі причетні до створення цього театрального шедевру, який завоював любов глядачів буквально з першої вистави. Я б сказала, що ще зі здачі “Зілля” художній раді, адже в театрі її зробили відкритою, запросивши, зокрема, журналістів, студентів акторського відділення ЗНУ. Перші глядачі були просто вражені постановкою!
Такої класики на сцені театру імені Магара глядачі точно не бачили! Тому й не дивно, що всі, хто побував на прем’єрі, захоплено писали в соцмережах про свої емоції. Так, крута мистецька подія відбулася у прифронтовому Запоріжжі, де вночі не сплять від вибухів, а наступного дня йдуть на прем’єру в театр і на дві з лишком години забувають про той жах, в якому ми живемо вже четвертий рік.
У створенні вистави взяв участь практично весь колектив театру. Але варто зазначити, що першочергово заслуга в тому, що ця вистава з’явилася в репертуарі магарівців, належить директорці-художній керівниці театру Наталії Власовій, яка запропонувала співпрацю відомому театральному режисеру Віталію Денисенку.
“Наталія Федорівна запропонувала мені зробити постановку в театрі, - розповідає Віталій Іванович. - Поцікавилася, які в мене бажання. Я написав список - “Циганка Аза”, щось по Шекспіру. Включив і українську класику, в т.ч. “У неділю рано зілля копала”. Наталія Федорівна сказала, що для відкриття нового сезону обрали “У неділю рано зілля копала”, яку в театрі Володимир Магар поставив 70 років тому. І я почав працювати. Спочатку — сам.
Це було ще до моєї відпустки. У мене були свої випуски, своя робота, але паралельно я думав про цю виставу, збирав матеріал, дивився — як загалом працюю над виставами. Потім зустрівся з акторами — і пішло.
Насправді у виставі головних ролей не так багато — Гриць, Настка, Тетяна, Мавра. Когось я знав — Шинкарук, Косодія, Козьмика, Сиротенко, а от молодих, особливо дівчат, нікого не знав. Кастінги проводив — дивився на них і думав, хто зможе зіграти. Не перевіряв, як вони читають, просто задавав питання, дивився і намагався щось вловити. Ніхто мені не радив, кому давати роль, я сам все це зробив.
- А що було найважче?
- Я б сказав — написати саму п’єсу, зробити інсценізацію. Бо “У неділю рано зілля копала” - це ж повість, не п’єса. Шукав тут, у театрі, колись же ця вистава тут йшла. Але нічого не знайшли.
З нуля приступали до роботи, у процесі роботи ще двічі переписував текст. Коли почав виникати режисерський хід, під це робив інсценізацію. Щось дописав — є сцени, яких немає в повісті. Я б сказав, що ця вистава по мотивах, але близько до Ольги Кобилянської.
А найстрашніше (посміхається) було, коли Наталія Федорівна весь час казала: “Це ж Магар ставив таку виставу, вона для нас знакова, це повинно бути таке, щоб усі відзначили!”. Коли на тобі така велика відповідальність, це важко.
- Значне місце у виставі займають виступи хору...
- Так, хор пояснює задум, що діється у виставі. Тут такі пристрасті, на рівні давньогрецьких трагедій! Тому й виник цей приблизний амфітеатр на сцені, напівколом. І виникла ідея давньогрецького хору, який пояснює дії, іноді над чимось насміхається, чомусь співчуває.
Коломиєчні пісні написала на моє прохання завліт Наталка Ігнатьєва, я написав якісь вірші. Так, хор можна вважати окремою дійовою особою у виставі.
- Головною дійовою особою вистави, як на мене, можна вважати і вороного коня, який часто з’являвся на сцені. На ньому гарцював Гриць, виїжджала скрипалька Ксенія Кізюн і навіть перед глядачами на коні ефектно поставали ви... Глядачі аплодували цьому витвору рук театральних фахівців!
- З конем пов’язана своя історія. Усі спочатку думали, що я несерйозно так сказав, що на сцені повинен бути кінь. Поки не зрозуміли, що я буду наполягати, і що він все-таки буде. Робили його в останній момент, бо все думали, що, може, вистава обійдеться без нього. Для Гриця кінь — це “чорний бумер”, якщо казати по сучасному. Це статус. Це предмет гордості. Він увесь час говорить про коня, що він на ньому літає, що дівчата його люблять. В Карпатах особливо гарний кінь має значення. Тому він і з’явився на сцені, викликаючи захоплення у глядачів.
- Що найголовніше ви хотіли сказати “Зіллям”?
- Що треба любити українське! Воно насправді класне, не гірше, а може навіть краще за Шекспіра, за древньогрецькі трагедії. Його можна інтерпретувати. Українська класика може бути сучасною, класною, крутою!
- Вас "пішли" з театру у 2008 рокі, запросили поставити виставу у 2025-у. А що робили у цьому проміжку?
- Працював! Половину цього періоду був "вільним художником". Одразу був момент розгубленості, адже був "на вулиці". А потім одне запрошення, друге... Я стільки вистав тоді поставив, скільки за попередній період не ставив! Починав у Луцьку, далі їхав у Дніпро,. з Дніпра у Чернівці. Я Україну побачив! Дізнався, що таке Прикарпаття, Закарпаття, Буковина.
У 2014 році запросили працювати викладачем, а згодом художнім керівником акторського курсу Дніпропетровського театрально-художнього коледжу. З січня 2017 року — директор-художній керівник Дніпропетровського академічного обласного українського молодіжного театру. З початку повномасштабної війни контракт продовжували кожні 2 місяця, зараз - до кінця воєнного стану.
Враження
Наталія Власова, директорка-художня керівниця Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені В.Магара
: “Аншлаг і овації три дні збирала наша вистава «Зілля» режисера-постановника – заслуженого діяча мистецтв України Віталія Денисенка і залишила незабутній післясмак задоволення, натхнення та насолоди!
Вітаю всіх причетних до її створення! Ця яскрава, дотепна та емоційна постановка, яка змушує і сміятися, і замислитися, справила на мене дуже приємне враження. Сюжет класичний, але вистава дуже сучасна. Постановка – супер! Актори – найкращі! Дуже цікава режисерська робота.
Динамічна, колоритна, драйвова як в перший день показу з одним складом акторів, так і в наступні два дні з іншим складом. Скажу, що обидва склади неперевершені, хоча насправді кожен склад абсолютно різний!
Якщо ви подивитеся виставу в одному складі й в іншому, вони будуть відрізнятися, тому що артисти створювали свій образ, самі шукали рухи, мені навіть здається, що трохи характери відрізняються у персонажів, залежно від складу. Тому приходьте до нас в театр і на власні очі побачите про що я кажу!
Під час першого показу були повітряні тривоги, які постійно збивали темп і емоційний ритм вистави. Але артистам чудово вдалося своєю грою та неймовірною енергією захопити увагу всіх присутніх у залі та не відпускати нікого аж до її завершення.
Музика у виставі - це щось з чимось, особливо скрипка, серце пронизує, мурашки по шкірі. Дійсно є важливим елементом, що супроводжує дію, створює емоційну атмосферу, підкреслює сюжетні моменти, характеризує персонажів та національний колорит.
Добавляють справжнього гуцульського колориту трембіти і дримби (грає Олександр Смірнов — ред.), які ми купили спеціально для цієї постановки.
А хор? Друзі, це таке правильне режисерське рішення! Йому відведена особлива роль, своя, він спостерігає, розповідає, застерігає героїв, іронізує з них, радіє і сумує разом з ними.
Не можна забути і про нашого чорного коня, який був створений фахівцями театру та судячи по реакції в залі дуже полюбився глядачу. Адже коли на сцену виїздив цей красень, всі просто починали аплодувати
. Приємно було зустрічати серед глядачів своїх колишніх колег, своїх друзів, знайомих і просто всіх, а ще приємніше було читати ваші теплі відгуки!
Життя прекрасне, навіть в таких складних реаліях буття. Наше життя – суцільна вервечка моментів, додайте собі ще однин приємний – подивіться цю виставу – це справді цікава, естетична, сучасна і гарна робота!
Хочеться також відмітити неперевершену гру на бандурі перед виставою Ольги Беженарь, заслуженої артистки України, яка дуже полюбилася всім нашим глядачам, якій завжди залюбки аплодують, а шанувальники її таланту дарують квіти та чекають на її сольний концерт!
***
Наступний показ відбудеться 31 жовтня о 17:00. Квитки можна придбати як на сайті театру так і в касі!
Дійові особи та виконавці:
- Гриць – Марко Первухін, Костянтин Шадрін
- Настка – Діана Арзамаскова, Поліна Чувашова
- Туркиня – Ольга Грищенко, Анна Тодика
- Мавра – народна артистка України Ніна Шинкарук, заслужена артистка України Наталія Зубик
- Андронаті – заслужений артист України Євген Козьмик, Андрій Косодій
- Батько Гриця – заслужений артист України Анатолій Сиротенко, Андрій Косодій
- Мати Гриця – Алла Білоцерковець, Світлана Ромашко
- Дубиха – народна артистка України Оксана Туріянська, Тетяна Григорьєва
- Раду – Олексій Маковоз, Антон Попудренко
- Мавра молода – Надія Собержанська
- Боярин – Роман Гринь
Фото авторки, з сайту театру імені Магара і фейсбук-сторінки Наталії Власової
