Він долучився до лав територіальної оборони вже на наступний день після повномасштабного вторгнення. Змінив звичне вчительське житті на берці та однострій. Боронив Україну та захищав наш спокій на різних напрямках. Але, зрештою, повернувся до цивільного життя після важкого поранення. І саме творчість стала для нього тією життєдайною силою, що допомагала триматися, як під час воєнних буднів, так допомагає відновлюватися і зараз. Наприкінці лютого ветеран російсько-української війни Євген Сєрков презентував у Запоріжжі свою авторську збірку  віршів «100 слів про кохання та війну». І ми поспілкувалися з ним аби розповісти більше про його шлях, як: педагога, Захисника, та поета. 

Пане Євгене, розкажіть про своє життя до повномасштабного вторгнення. 
До того, як стати на захист країни, я був педагогом, викладав фізкультуру в Запорізькій гімназії № 89. У мене це дуже непогано виходило і я просто обожнював свою роботу! Найбільше мені подобалося працювати з найменшими школярами, від 6 до 10 років. Я створив собі образ, який називаю «позитивний вчитель фізкультури». І він був доволі успішним у педагогічній сфері. Ми любили з дітками танцювати під музику на перервах, записували про це відео і викладали в мережу. Також у мене був свій гурток із боротьби джиу-джитсу. Я постійно розвивався у своїй професійній сфері, брав участь у  конференціях. Педагогіка дійсно була моїм призванням!

А як Ви прийняли рішення стати на захист? В якому підрозділі служили та на якій посаді?
Перш за все, я прийняв  це рішення тому, що потрібно було стати на захист своєї дружини, своєї родини. І прийняв я його вже на наступний день після початку повномасштабної війни. Пішов служити  до нашої Запорізької 110 бригади територіальної оборони 25 лютого 2022 року. Звання старшого солдата мав ще зі строкової служби, так ним і залишився. А ось посади були різні: від піхотинця до пілота FPV-дрона. На цю посаду я спеціально перевчався. Потім, за наказом, був переведений  на службу до 33-ої окремої механізованої бригади. Вже будучи у її складі, отримав серйозні поранення. І наразі звільнився за рішенням ВЛК. 

На яких саме напрямках фронту Ви несли службу? Що Вам запам’яталося за той період найбільше?
Був я на різних напрямках. Починав на Донецькому. Потім був: на кордоні із Дніпровською та Запорізькою областями, на кордоні з Донецькою та Запорізькою областями. Далі – Сумський напрямок. Запорізький напрямок повністю. І знову Донецький… Саме там я і отримав поранення. 
Найбільше згадую побратимів. Більшість із них уже немає серед живих. Тому дуже важко на цю тему говорити. Але пам’ятаю усіх, згадую їх з теплотою та світлою пам’яттю.
Будь ласка, пригадайте обставини, за яких Ви отримали поранення. 
Я отримав поранення 9 травня 2025 року на позиції пілотів FPV. Коли виходив забирати свого дрона, у мене влучив ворожий дрон. Можна сказати, мені пощастило, тому що він влучив поруч. Це зберегло життя. Я одразу побачив, що у мене немає лівої кисті руки, її відірвало. Відчув, що вибило око і також відчув, що щось не так з лівою ногою. Спочатку я впав. А потім, зібравшись з силами, піднявся  і розумів, що мені треба себе рятувати. Треба йти і кликати на допомогу хлопців, які були поруч. Що й казати, саме вони мене і врятували. 

Євгене, яким був для Вас період реабілітації та протезування?
Я пережив  близько шістнадцяти операцій, ампутацію руки, а також  втрату ока. Можна сказати, що реабілітація триває і зараз. Цей період не закінчився. Але найактивніший період реабілітації і протезування був у мене протягом перших дев’яти місяців.  Найбільшою підтримкою у всьому була моя кохана дружина Анастасія. Також знайшлося багато лікарів, які підтримували та підтримують мене під час реабілітації. За це я їм дуже вдячний. 

А як Ви почали писати вірші? Що саме надихнуло Вас на це? 
Писати вірші  я почав ще у 12 років. Звісно, це були такі перші, ще зовсім дитячі спроби. А ось років так у 17-19 вони вже стали сповнені максималізму та юнацької романтики. Але я вважаю, що вірші, які дійсно мають сенс, життєву глибину, вони були написані саме на війні. Я розумів, що кожен вірш, написаний в окопі чи  бліндажі, може стати останнім. Оскільки я дуже кохаю свою дружину, то вкладав усі свої почуття саме у рядки віршів, тим самим ніби звертаючись до неї. 
Можливо, з часом спробую себе також в прозі. Але наразі мені подобається писати саме вірші через те, що в невеличкі рядочки можна вкласти багато сенсів. Набагато більше, аніж у великі тексти. 

І, на завершення розмови, поділіться своїми життєвими та творчими планами.
В подальшому я планую розвиватися творчо в напрямку культури, поезії та музики: влаштовувати заходи, концерти. Просувати українську культуру такою, якою її бачу я. Популяризувати романтику, кохання, та світлі думки. Також я мрію здійснити одну свою давню педагогічну мрію. Але яку саме, про це ви дізнаєтеся згодом. 

Капітоліна Будняк

Вірші Євгена Сєркова

«В пам'ять про сина...»
Моя любов тебе назавжди обіймати буде, 
Я кожен день питаю в Бога, як ти там?
І пам'ять моя твої очі світлі не забуде, 
Тепер душа твоя пішла далеким небесам...
Але знов туга в серці одинокім стала, 
Ти поруч був, сміявся, плакав та любив,
Я кожен день тебе по материнські цілувала, 
Як ти заплаканим додому приходив...
Моя любов з тобою у вічності прибуде, 
Лягаючи і встаючи я відчуваю, що ти є, 
Але знов біль пронизує щемливо груди, 
Цей новий день без тебе настає...
***
«В очах твоїх»
Я в очі твої вдивляюсь щоночі,
Я бачу в них біль від важких хвилювань, 
Я бачу, що вся твоя сутність так хоче, 
Уникнути злих, непростих міркувань!
В очах я твоїх помічаю бажання, 
Позбавитись поглядів людських на вік,
І є та маленька, надія остання,
Що зовсім тебе ніхто не прирік!
В очах відбивається все, що душевне, 
І я все побачу, авжеж, кожен раз, 
Тебе не врятує все те, що є певним, 
Тебе порятує кохання та час...
***
«Я повернусь»
Я повернусь, ми поцілуємось з тобою,
Я обійму тебе і ти розтанеш наче сніг,
До тебе я лечу на всіх парах з любов'ю,
Я прокричу, що вижив, що дожив, що зміг!
І кожен раз, коли настане лютая незгода,
Я притискатиму тебе до себе що є сил,
А все тому, що ти для мене нагорода,
Ти зірка в небі, сонце, найкрасивіший небосхил!
***
«Я все зробив, щоб ти жила»
(Пам'яті загиблих та безвісти зниклих воїнів)
Віддав життя своє, щоб ти жила,
Щоб ти любила, не страждала, 
В твоїх думках душа моя жива,
Щоб поруч був з тобою, все б віддала.
Я все зробив, щоб посмішка твоя була,
Щоб кожен день від щастя ти світилась,
Мене ти милим і прекрасним нарекла,
В моїй любові і коханні ти хрестилась.
Загинув я, пішовши в інший світ,
Не плач так сильно, мила, я все бачу,
Зійде з землі красивий первоцвіт,
Якщо роса накрапує - я плачу...