Матеріал читачки

Війна поділила життя кожного з нас на ДО та ПІСЛЯ…   Багато зламаних доль, багато втрат у кожній родині, немає жодної родини в Оріхівській громаді, яка  б не зазнала втрати – втрати житла, втрати рідних та близьких…
У фонд «Південь» щодня приходять мешканці Оріхівської громади, об'єднані одним горем, одним болем – всі вони змушені були покинуті рідні місця, рідні домівки…
Адже наш рідний Оріхів  отримав високе звання «Місто–герой» недаремно, бо став форпостом на півдні України, до якого ворожа армія підійшла дуже близько уже в перші дні війни, але була зупинена нашими мужніми воїнами Оріхівської тероборони та ЗСУ.  Ні кроку не дали просунитися рашистам далі, тому вони вирішили просто стерти наше місто з лиця Землі.   Дрони, КАБи – яку тільки зброю не використовує ворог , щоб знищити наш рідний Оріхів!?   Але Оріхів стояв, стоїть і буде стояти, зранений, закривавлений від постійних вибухів, пожеж, але незламний…

Зустрічаючи щодня у центрі надання гуманітарної допомоги фонду «Південь» оріхів'ян, хочеться кожного підтримати, вселити віру в Перемогу. Кожен, хто приходить до нашого фонду, приходить не тільки отримати гуманітарну допомогу у вигляді продуктових наборів, одягу, взуття, постільної білизни, взяти та прочитати улюблену всіма нашу районну газету «Трудова слава», а й для того, щоб поділитися своїм болем.
Щодня дивуюся незламності наших оріхів'ян.  Сьогодні хочу написати про Стояк Лідію Карпівну, вимушену переселенку із села Новоандріївка Оріхівської територіальної громади, 

9 травня 2022 року Лідія Карпівна, в стресовому стані, без документів, змушена була в прямому смислі тікати від війни, бо ще вчора вона садила город, сподівалася, що не покидатиме рідний дім, але зовсім рядом почали вибухати КАБи, горіти будинки. Її будинок теж був пошкоджений, прийшлося ночувати у сусідів. Вона дуже вдячна Марченку Дмитру Сергійовичу, волонтеру, який під обстрілами вивіз її з Новоандріївки до м. Запоріжжя, до онука, який вже у 2023 році пішов служити до лав ЗСУ, був поранений, але після поранення продовжує захищати Україну. Її онук, В'ячеслав, –  бабусина гордість, гордиться вона також і своїм сином Олександром, майором Національної поліції України, який служить на Харківському напрямку. 

З любов'ю та вдячністю згадує і свого чоловіка, старшого прапорщика Стояка Володимира Олексійовича.
Доля цієї жінки цікава, адже народилася вона в Молдові, де зустріла кохання свого життя – українця Володимира Стояка із с. Новоандріївка , який проходив строкову службу на її батьківщині. І з 1974 року українське село  Новоандріївка стала її домівкою, у якій вона прожила до травня 2022 року.
Родинний будинок чоловіка був побудований ще у 1919 році, залишився неушкодженим у другу світову війну, але рашисти зруйнували його вщент у липні 2022 році. Посеред двору залишилася тільки піч (яка завжди в українців вважалася оберегом і знаходилася в центрі української хати) та ікона святого Миколая. Жінка важко пережила цю втрату, але найбільше мріє про те, щоб онук її, яким вона гордиться - В'ячеслав повернувся з війни з Перемогою.  
Хочеться побажати Вам, шановна Лідіє Карпівно, хай  янгол-охоронець береже Вас на кожному кроці, а віра в Перемогу ніколи не згасає. 
Ми, волонтери БФ «Південь»,  завжди Вас раді бачити та підтримати у нашому гуманітарному центрі.  Разом ми впораємося з усім!

Наталія Красно, волонтерка БФ «Південь»