Матеріал читачки
БФ «Південь» (засновник Сергій Чертоляс, директор Любов Ярова) вже три роки поспіль надає допомогу внутрішньо переміщеним особам Оріхівської ОТГ, які змушені були покинути рідний дім внаслідок військової агресії рф.
У гуманітарний ХАБ благодійного фонду «Південь» щодня приходять наші земляки, і не тільки за гуманітарною допомогою, а й за духовною підтримкою, щоб поспілкуватися один з одним, а ще наші відвідувачі знають, що завжди можуть розраховувати на допомогу у скрутні моменти від команди волонтерів БФ «Південь».
Наш ХАБ став Центром життєстійкості, саме тим місцем, куди можна прийти з будь-яким складним питанням і отримати допомогу. Зустрічі, тренінги, майстер-класи, Служіння ХЦ, спільна Молитва за Україну, за Захисників — усе заради того, щоб люди відчули підтримку.
Спілкуючись з відвідувачами щодня БФ «Південь», дивуєшся життєстійкості деяких людей, їхній здатності знаходити сили рухатися далі навіть у найважчі часи.
Про одну із таких наших відвідувачок, незламних оріхів'янок сьогодні хочу розказати.
Познайомилися з Раїсою Павлівною Маслак у БФ «Південь», коли вона звернулася за допомогою. І ця жінка просто зачарувала нас усіх своїм оптимізмом, жагою до життя… А ще любов'ю до пісні. Адже пісня супроводжуває її все життя, допомагає долати всі труднощі життя…
Народилася Маслак Раїса Павлівна 29 березня 1938 року в с. Мокре (теперішній район Космосу), але під час війни, у 1941 році переїхали до с. Мала Токмачка Оріхівського району, на батьківщину батька.
З того часу жила в Токмачці, але з 18 років працювала на Оріхівській швейній фабриці.
У Токмачці знайшла своє особисте щастя – у 22 роки стала на весільний рушник з односельчанином Миколою Маслаком.
Деякий час мешкали у невеликій хаті свекрухи разом з братами чоловіка.
«Хата у свекрухи була маленька», - згадує Раїса Павлівна, але жили дружно, тут народився їхній первісток – донька. Вирішили поряд побудувати власний дім, у якому вже народився син. Пізніше і брати чоловіка, одружившись, теж побудували власні будинки поруч, матері всі разом теж допомогли звести новий будинок. Так поряд і жила велика дружна родина, у селі навіть їхню родину називали – вулиця Маслаків.
Раїса Павлівна не шукала в житті легких шляхів, завжди працювала важко: у ПМК-3 за 6 років освоїла різні будівельні професії, 7 років працювала на заводі «Орсільмаш» токарем, 18 років майстром виробничого навчання у виправно-трудовій колонії, звідти і вийшла на заслужений відпочинок.
Але всі ці роки вона була закохана в українську пісню, без неї не уявляє свого життя. 30 років була учасницею відомого у всій Україні колективу «Токмачаночка». Назавжди у її пам'яті залишилися виступи: у національному Палаці «Україна», на Сорочинському ярмарку, на міжнародному фестивалі в Івано-Франківську, на Хортиці та в багатьох містах України.
У 1996 році після тяжкої хвороби пішов у Засвіти чоловік, залишилася одна у родинному будинку. У 2010 році вона стала оріхів'янкою, хоча їздила весь час на репетицію хору «Токмачаночка», в якому співала 30 років.
В Оріхові теж співала в різних творчих колективах: у хорі «Тавричанка», в ансамблях «Берегиня», «Мелодія сердець», бо пісня стала невід'ємною частиною її життя.
Раїса Павлівна має гарних, люблячих дітей – доньку та сина, які весь час піклуються про неї. Син забезпечив її гідним житлом, а донька із зятем завжди дбали про її відпочинок, з ними вона побувала на відпочинку у багатьох країнах: в Єгипті, Єрусалимі, Шрі-Ланці, Індії, Кіпрі, Арабських Еміратах, Чорногорії. І весь час вона крокувала з піснею по життю.
Жила вона своє щасливе життя в повазі та любові рідних та близьких людей, але біда прийшла негадано-неждано 24 лютого 2022 року. Першим подзвонив син, сповістивши страшну новину. Хоча повірити довго не могла, що прийшла війна. 8 березня 2022 року син евакуював до м. Запоріжжя, до доньки.
Але і в Запоріжжі Раїса Павлівна не могла прожити без пісні, тому почала ходити на репетиції гурту «Червона калина» в палаці культури «Орбіта», пізніше перейшла до гурту «Молодички», будинку культури заводу «Вогнетрив», де й співає до цього часу.
Коли вперше Раїса Павлівна завітала до фонду «Південь», вона зачарувала нас своїм оптимізмом, жіночністю, а коли ще й заспівала пісню «Я козачка твоя, я кохана твоя, пане полковнику мій синьоокий», то просто заволоділа нашими серцями.
Раїса Павлівна вважає, 88 років – це прекрасний вік, ще багато хочеться чого побачити нового, любить спілкуватися з людьми, виступати на сцені. А ще мріє Раїса Павлівна повернутися в Оріхів, вірить в Перемогу України.
Стійкість та незламність українців на шляху до Перемоги сьогодні захоплюють весь світ. Ми – українці, наша любов до України за останній час зросла до неймовірних розмірів.
Пишаймось тим, що ми українці – незламні і нескорені, любімо свою мову, бережімо свою суверенність, цінуймо свою ментальність і розповідаймо всьому світові про Україну.
Тримаймо наш цивільний фронт та підтримуймо одне одного!
Наталія Красно, волонтерка БФ «Південь»
